Розділ «Ваш вихід, або блазнів ховають за огорожею»

Серце відчайдушно тренькає, провалюючися кудись до шлунку. У животі — крижаний спазм, і дуже хочеться в сортир. Поволі, немов у страшному сні, кладу руки на огорожу.

— Ноги ширше! Так і стій.

Так і стою. Якщо це бандити, їм зайвий свідок — кістка в горлі. А якщо і справді міліція — на мене справу і «повісять». Застали на місці злочину, руки в крові, коньяком пахне... M-мать! У мене ще і ножик на поясі! Швейцарський «Victorinox», подарунок любої тещі... Маленький? — ну і що?! Людину при бажанні олівцем зарізати можна.

— Не він це, Сєня!

— Точно... Б-блін!

— Поверніться.

Повертаюся. Всі дивляться на мене. Троє ментів, два ліхтарики і два стволи. Менти дивляться пильно, ліхтарі — яскраво, стволи — нервово. Нарешті стволи з ліхтарями неохоче опускаються.

— Старший лейтенант Стратичук, — козиряє безліхтарний і беззбройний мент, звично розкриваючи посвідчення у мене перед носом. Розгледіти нічого не встигаю: «корочка» відразу повертається до нагрудної кишені. — Ви тут не бачили людину в наручниках? Можливо, поранену.

Брехати безглуздо: все одно вони його самі ось-ось помітять. Та й не збираюся я брехати! Менти, схоже, справжні, ніякі не бандити. Хоча... одне іншого не виключає.

— Оно, біля огорожі, — показую рукою, щоб вже напевно.

Двоє зриваються з місця. Миттю опиняються поруч із пораненим.

— Він! Живий...

— Дві дірки, Семен! Ну ти стрілець! Ворошиловський!..

— «Швидку» треба... загинається, п-падла...

— Чорт, рація в машині залишилася — чортихається старший лейтенант Стратичук. — Стійте тут і не намагайтеся тікати. Нам треба буде взяти у вас свідчення.

Тон у старлея майже доброзичливий. Мій живіт потихеньку відпускає. Натомість все тіло починає тіпатися дрібним тремом. Намагаюся розслабитися, але починаю ганебно стукати зубами. Не вийде з мене Брюса Уїлліса. Ні хріна з мене не вийде.

Тим часом старлей починає стукати в знайому хвіртку.

— Вася, знову ракли! Знову! — верещить з будинку стервозна Ірка. — Я заре мусарню викличу!

Мимохідь співчуваю Baci. І довго, ретельно співчуваю собі. Гумор прорізався... Шибеника.

— Мусарня вже тут! Лікарів викликай, громадянко! — гаркає старлей.