Розділ «Вкласти душу»

Флаксман поплескав себе по кишенях позиченої рибальської роби і раптом скривився, наче від болю.

— Що там у вас? — майже викрикнув жрець.

— Дурниця, не хвилюйтесь. Подряпини. Чи то акула, чи то сам об камені зчесав...

— Покажіть! — голос Мбете Лакемби був настільки владним, що доктор і не пробував заперечувати. Слухняно розстібнувши робу, він показав Лакембі дивне сплетіння напівзагоєних подряпин і синців на лівому боці, яке — дивовижа! — складалося у хитромудрий узор, що нагадував...

— Я вірю вам, — просто сказав Мбете Лакемба, відвертаючись. — На вас — благодать Світлоносного. Можете вважати себе повноправним членом явуси На-ро-ясо.

— І... що тепер? — розгубився Флаксман. — Ні, я, звичайно, дуже вдячний Н’даку-ванга за довіру («Що я кажу?!» — спалахнуло в свідомості), він врятував мені життя, але... врешті-решт, загинули люди, рибалки, і ще цей хлопець, Пол...

— На вашому місці, доктор, я б турбувався не за мертвих, а за тих, хто вижив, — Лакемба розумів, що не можна розповідати забагато балакучому коротунові, і в той же час не наважувався відмовити в бесіді посланцю Н’даку-ванга. Помста Світлоносного тут, на Стрім-Айленді, відбулася. І той, хто став знаряддям долі, зараз має право ставити запитання.

І одержувати відповіді.

— Чому? — здивовано звів брови іхтіолог.

— Білі Мбаті своїми галасливими іграми розбудили Світлоносного, і він залишив священну печеру під Вату-вара. Відтепер дім Н’даку-ванга — величезний. І бог знайшов призначену йому людину; свою душу серед двоногих мешканців суші.

— Пол?! — жахнувся Флаксман, оглядаючи скорботну й величну фігуру жерця. — Падре Лапланте у своїх записках згадував про те, що старі й невиліковно хворі члени явуси На-ро-ясо приходять на ритуальну скелю й кидаються у море, де їх негайно поїдають акули. Фіджійці буцімто вірять, що перероджуються в акулах, які їх пожерли... Пол пройшов обряд до кінця?!

Лакемба мовчки кивнув.

— І ви вважаєте, що тепер він — це Н’даку-ванга?

— Якби у Н’даку-ванга не було людської душі, він не став би рятувати тебе. Нехай навіть ти був потрібен йому лише як Посланець — все одно...

Флаксман гарячково згадував: свої власні питання, розповіді Ламберта, Емі й капрала, швидке зростання напруги в барі, заніміле обличчя дівчини: «...рано чи пізно Н’даку-ванга знайде вас!» — і дурну, безглузду бійку, що вилилася в трагедію. Невже все це трапилося через нього, безневинного доктора іхтіології? Невже він мимоволі виявився посланцем невідомої істоти, яка...

Коли доктор Флаксман нарешті обернувся до Лакемби, то замість обурення і невіри він сказав зовсім інше.

— Знаєте, містере Лакемба, я займаюся акулами вже двадцять років, і не я один такий, але чим далі ми просуваємося у своїх дослідженнях, тим більше розуміємо, що практично нічого не знаємо про цих дивовижних істот, яких язик не повертається назвати рибами.

Мбете Лакемба ввічливо посміхнувся. Світлоносний вибрав собі дуже балакучого Посланця. Можливо, бог вирішив випробувати терпіння свого жерця? Що ж, він буде терплячим.

— ...Адже деякі види акул налічують по сто п’ятдесят — двісті мільйонів років! І за цей час вони практично не змінилися. Немовби хтось зупинив їхню еволюцію, повернувши якийсь природний вимикач! Знаєте, шановний Мбете, — доктор довірливо присунувся до жерця, — у мене й у мого колеги, доктора Синсерлі з Массачусетського університету, є з цього приводу своя гіпотеза. А що, як еволюція акул була селекцією? Що, як для якоїсь нелюдської працивілізації акули були приблизно тим же, чим для нас є собаки? Штучно виведені породи сторожів, шукачів, гончаків... Потім господарі зникли, селекція припинилася, і здичавілі пси мільйони років шугають морськими просторами у пошуках владарів, які згинули? Ви, «Ті, що керують акулами», випадково (або — не випадково?) відкрили пару десятків команд, підпорядкування яким закладене в акулячому генотипі, і навчилися частково керувати «вовками моря» — але більшість акул як і раніше самотні, вони дотепер шукають своїх господарів, як і мільйони років тому! А Н’даку-ванга... вибачте, якщо це святотатство, але ваш Світлоносний — це ватажок зграї!

Старий жрець довго мовчав.