Розділ «Вкласти душу»

— Тихо ти, дурень! Від гріха подалі...

— А я кажу — ВІН!..

— Динамітом, динамітом їх, сволот!

— Можеш засунути свій динаміт собі в дупу разом зі своїми порадами! Оно, Нед Хокінс вже спробував!

— Куди уряд дивиться? Влада штату?

— Туди ж, куди тобі порадили засунути динаміт!

— Но-но, ти владу не чіпай!..

— ТА ЗАМОВКНІТЬ ВИ ВСІ!!! — від гучного гарчання капрала Джейкобса здригнулися стіни бару, і рибалки приголомшено замовкли.

— Ви хотіли щось уточнити, докторе? — ввічливо поцікавився капрал, зблиснувши білосніжними зубами. — Я вас уважно слухаю.

— Наскільки я розумію, на Стрім-Айленді вже є людські жертви... Мені дуже прикро, панове, та чи не міг би хто-небудь нарешті пояснити: люди загинули через акул?

— Ні, через Міккі Мауса! — гаркнув Малий Лемб. — І чого це ви, містере, усе випитуєте та винюхуєте, ніби якийсь гівняний коп?

— У кожного своя робота, — розвів руками доктор Флаксман. — Я іхтіолог; кажучи просто, вивчаю морських риб. Спеціалізуюся на селахіях... на акулах, — уточнив він, зиркнувши на розлюченого бармена.

— Ну якщо ти такий грамотний йолоп — може, порадиш, як нам бути?!

— Але для цього я спершу мушу дізнатися, про що йдеться! Вам так не здається? — хитро примружився Александер Флаксман.

— Ти і так вже почув достатньо, — пробурчав, здаючись, Ламберт Мак-Еванс. — Гаразд, док, умовив. Наступного дня, як втекла ця бруднопуза мерзота, ми з Х’ю вийшли в море... ну, та й усі інші, зрозуміло, теж (Лемб кивнув на рибалок). Тільки море, як сраною мітлою вимело: ні тріски, ні оселедця — одні акулячі плавники аж кишать! Ну, я і кажу Х’ю, наче жартома: «Чуєш, братан, це наша біла бестія подружок навела!» А Х’ю спохмурнів і увесь час щось під ніс бурмотав, наче псих. Пропливлись ми туди-сюди — немає лову, та й годі, хоч ти гопки скачи! Ну, закинули гачки — акул-бо он скільки, думаємо, наловимо і плавники китайозам продамо! Все ж краще, ніж даремно море прасувати... Ан ні, не беруть гади приманку! Порозумнішали, чи що?

Хор схвальних вигуків підтримав останню заяву Ламберта.

— Ну, пливемо ми назад, аж бачимо — стоїть за милю від острова ялик. Мотор заглушений, на кормі цей самий Пол сидить, очі закриті, і усміхається, гад; а навколо акула круги навертає — тільки плавник воду ріже. Я й схаменутися не встиг, а Х’ю вже рушницю вихопив — і навскидку як бабахне по тварюці!

— Це була та сама акула? — не втримався доктор Флаксман.

— А хто його знає, док! Хрін же відрізниш, коли один плавник з води стирчить!.. Коротше, пальнув Х’ю, а хлопець в човні аж сіпнувся — ніби в нього влучили, хоча я ж точно бачив, як заряд у воду ввійшов! Баньки розкрив, на нас витріщився, недобре так, не по-людськи... і знову примружився. Ми зирк — акули вже й слід пропав. Може, прибив її Х’ю з першого ж пострілу, а швидше — просто втекла.

Ламберт крякнув засмучено й плюснув джином собі на коліна.