— Ти здатний читати мої думки?
— Ні. І ніхто не здатний. Я просто знаю, про що ти думаєш.
Він посміхнувся — ясно, відкрито. Так міг би посміхнутися океан на світанку.
— Давай поговоримо? Ось лавка...
Кирило Сич:
1 вересня ..18 р., 12:45
...фактор сидів поряд зі мною на лавці.
У голові крутилися якісь «Омени», «Ваал» Роберта Мак-Каммона, різні хитромудрі дітлахи та їхні хитромудрі справи... Ні, тату, сказав Адам. Ти знову неправильно думаєш. У тебе на обличчі все написано. Давай, я тобі розповім...
І я дізнався про Концентратори.
Якщо Ванда, «прокинувшись», пам’ятала своє життя на десять-п’ятнадцять кроків назад, то Адам пам’ятав своє — на міріади кроків. Наскрізь. І кількість життів додавалася з кожною хвилиною. От чому люди сходили у небуття, сміючись — тому що нікуди не йшли. Просто знімали зношений костюм. А в пам’яті, в душі, в серцевині когось з «останців» виникав новий осередок — пам’ять? життя?! — ніби свіжий лист на гілці клена. Хлопчики концентрували чоловіків, дівчатка — жінок. Загибель Людства виявилася міфом, помилкою Кирила Сича — відторгнутого сухого паростка, приреченого на відмирання. Нездатного відчути всю велич задуму. Мабуть, Казимир з Мішелем дізналися або здогадалися про це набагато раніше. Але вирішили не казати мені, батькові маленького хлопчика на ім’я Адам. Я розумів їх... Я зараз багато чого розумів. Розумом, бо серцем прийняти це я не зміг до останнього. Серце — воно вперте.
Переді мною на лавці сиділо Людство нової якості.
Немає Людини, окрім Адама, і я, Кирило Сич — батько Його.
— Навіщо ти прикидався? — запитав я.
— Прикидався? — він з подивом кліпнув. І раптом розсміявся, зрозумівши. — A-а, це... Варення, пустощі. Тату, повір: дитинство — найкращий час життя. Я знаю, я часто був дитиною. Навіщо мені добровільно позбуватися подарунка, якщо більше жодного дитинства у мене не буде? Мама, вона відразу зрозуміла...
— У нас хороша мама? — запитав я.
— Дуже, — серйозно відповів Адам.
І ми пішли додому. Жити-поживати. Через два роки Адам пішов до школи. Перший раз в перший клас. Навіщо добровільно позбуватися подарунка? Класи тепер були маленькі й змішані за віком. А вчителі-«пробуджені» із задоволенням грали в нову гру: «школа». Скоро гра закінчиться. Треба поспішати. Я теж граю. З сьогоднішнього дня.
Все, час.
Де батько твій, Адаме? Встає з-за столу...
Адам Сич:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Де батько твій, Адаме?» автора Олді Генрі на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Де батько твій, Адаме?“ на сторінці 32. Приємного читання.