Розділ «Маргарита Хемлін Дізнавач»

Євка вийшла зі мною на двір.

Я схопив її за руку:

— Головою відповідаєте за моїх дітей.

Єва згідно кивнула і скривилася.

— Звичайно, Михайле Івановичу. За Довидом в Остер поїдете чи як? Якщо поїдете, то я теж. А то там хлопчиків доглянути треба буде, якщо ви Довида заберете. А Зуселя не чіпайте. Він схиблений. Але то вже ваша справа.

Я подивився на неї. Про Любу не пояснював. Не та людина Євка, щоб їй пояснювати. Я відразу зрозумів, що не та. Як тільки біля хвіртки колись замість Лільки побачив, так і зрозумів.

Побіг до Любочки в лікарню.

Лікар мене заспокоїв. Але умовно-достроково, як-то кажуть. Дитину не повернеш. А Любочка прочухається.

Літній лікар, усякого надивився. Йому легко говорити.

Я сказав перше, що спало на думку, аби хоч якось показати, що тримаюся, а не розквасився:

— Це добре, товаришу лікар. Добре.

Він відповідає з м’якою усмішкою:

— Добре-то добре, але дітей скоріш за все у вас із вашою дружиною не буде. Маєте ще дітей?

— Так. Дочку.

— Ну й виховуйте дочку.

Повернувся і пішов у своїх справах.

Я подумки аж скинувся. А Йоська? Чому я про нього лікарю не сказав?

І в спину кричу, як в атаку кинувся з голими руками:

— Двоє у нас, двоє!

Лікар повернувся і помахав руками в мій бік: