Розділ «Маргарита Хемлін Дізнавач»

А то б і не знав.

У мене — форма. Ясно без слів. Лілька ніколи про мою службу не прояснювала.

З тих пір уявляв її в хустинці за роботою, як вона заготівку бере, намазує підошву клеєм, як майстер її сварить або хвалить. Як їй хочеться спати після мене, і вона заплющує очі на секундочку, щоб краще згадати, і тицяє повз банки з клеєм. Або так — палець під конвеєрну стрічку кладе і прокидається від болю.

Я не порівнював свою Любочку і Лільку. Кохання є кохання. Родина є родина. І обов’язки є обов’язки.

Але коли Лілька кричала, я боявся, що аж у госпіталі чують. І Любочка чує. Вона, звичайно, не зрозуміє чому. Але хтось може пояснити.

Ось до чого я доходив у своєму абсурді.

Були періоди, коли я силою змушував себе відокремитися від Лільки. Виходило погано.

Останнім часом, перед своєю передчасною смертю, Лілька здала позиції. Іноді прогулювала робочий день. Лежала та й лежала на канапі. Одягнена, іноді в ботах.

Казала:

— Зібралася на фабрику, але не пішла.

На питання — чому? — не відповідала.

Одного разу запитав відверто — чи вона не вагітна.

Вона скинулася і образила мене до самих глибин такими словами:

— Якби ти знав те місце, куди мені майбутніх дітей запхати. А ти не знаєш. І ніхто не знає. Та я сама не знаю.

Дурепа.

Після такої образи я витримав тиждень. А потім уже побачив її мертву на подвір’ї 18 травня 1952 року.

Хто їй робив медичне звільнення у випадку прогулів — я не знав. Тепер здогадуюся — Лаєвська через своїх подружок.

Решта — вигадки Лаєвської, її погані натяки і бабські заздрісні випади.

Треба вирішувати нагальні завдання.

Першою на порядку денному стояла Євка.