Розділ «Маргарита Хемлін Дізнавач»

Вечеряємо.

Розливаю по чарці, по другій.

Євсей п’є нарівні зі мною.

Довид — ані краплі. Керує дітьми, щоб якось утихомирити потихеньку.

Потім не витримав, каже з виделкою в руці, на півдорозі застряг шматок, видно, думка підперла:

— За царизму єврей не пив. Він був Єврей з великої літери. На Єврея дивилися у сто разів більше. Він тільки тим і міг виокремитися, що не пив. Завжди тверезий. Це йому плюс ставили. За все інше — звичайно, мінус. Аякже. Мі-і-і-нус. Для Єврея спеціально закони робили. Туди не пускати, сюди не ставити. А за радянської влади всі стали з маленької — і росіяни, і євреї. І за радянської влади він став, як усі. І туди, і сюди. От єврей і п’є. А що — як і всі. Так і він. І плюса у нього не залишилося жодного. Ані однісінького. Суцільні мінуси.

Євсей у ту хвилину наливав, і рука його здригнулася. Він крадькома подивився на дітей. Ті завмерли — прислухалися.

Євсей налиту чарку взяв, випив показово, і каже тестеві:

— Ви б дітей посоромилися, Довиде Сергійовичу. Такі слова промовляти при них.

Белка замахала руками на обох — і на старого, і на чоловіка:

— Ну ви розходилися! Їжте спокійненько. Зараз дітей треба спати укладати, а ви розкричалися. — Цитьнула на хлопців: — Ану гешвінда шлафн,[1] бешкетники! Розкладайте матраци!

Для дітей гра — розкачувати матраци на долівці, стелитися, місцями мінятися до посиніння. Мати. Яких ще треба пояснень? Мати знає, як утішити своє дитя.

Довид Срулевич теж підключився, тягає подушки, перекладає. Бере участь.

Белка потихеньку тицьнула нам недопиту пляшку, дечого зі столу.

Шепнула:

— Ідіть, ідіть надвір. На колодках доп’єте. Повітрям подихаєте.

Коротше, я приступив.

Виявилося, Євсею прізвище Табачник знайоме. Я до того ж питав не за прізвищем, а, між іншим, описав старого. Точно описав. Якщо знаєш, не сплутаєш. Євсей мені прізвище сходу назвав.

— Той ще типик. Його місце за ґратами. Або в лікарні — ще краще. Темна людина.

— А що в ньому темного? Дурник, нешкідливий.