Розділ «Маргарита Хемлін Дізнавач»

— То ж то й воно. Він пропагує дурню. Ось агітатори по хатах ходять перед виборами в нашу Верховну раду, розумієш? Явочним порядком. Стукають у двері і заходять. І запрошення не треба. Усім зрозуміло — прийшли у справі державної ваги. І цей на зразок агітатора. Тільки не за непорушний блок, а чорт знає за що.

— За контрреволюцію? Проти Сталіна і радянської влади?

— Ну, так круто він не бере. Він виключно до єврейської національності ходить. У нього списки написані. Так балакають наші. Тобто євреї. Він ходить і ходить. Його женуть, а він знову ходить. Як заведений.

— І що, ніхто не написав куди треба?

— Бачиш, кантується. Виходить, ніхто не написав. А треба б.

— То ти напиши. Викличуть, дадуть перцю, пророблять. А що він агітує?

— Дурню всяку. Немає, каже, вас більше, дорогі євреї. Думаєте, що ви є, а вас немає. Скаже таке і піде собі. Йому гроші дають потроху. Одяг старий. Щось поїсти. Відкуповуються ніби то.

— А, то він жебракує. На жалість б’є. Люди дурні. Жебракові один раз дай — і ти йому ніби винен. Так і Табачник твій.

— Він не мій. — Євсей аж побуряковів.

Я незворушно продовжував думку:

— Агітатор — це для нього занадто жирно буде. Агітатор — за майбутнє. А Табачник — за ніщо.

Євсей невизначено кивнув.

— І що, хати у нього своєї немає? По людях живе?

— Є в нього хата. Кажуть, в Острі. І не хата, а землянка. Він комусь заявляв, що в Чернігові буде жити за погодою, до зими. А потім в Остер. Носить таких земля…

Я перевів на інше.

— За Довидом Сергійовичем дивись. Балакає він багато.

Я навмисне Сергійовичем назвав, щоб Євсей зрозумів серйозність попередження.

Треба їхати в Остер. І Горобчик звідти, і Табачник.

Заходити треба здалеку. Перший закон слідства. Я хоч і без спеціальної освіти, але розумів суть. Війна і розвідка навчили.

Утім, кінець липня, пора спекотна. Пізні гуляння молоді, танці на Кордовці, а навколо там кущі непролазні, темрява, що привертає. Траплялися непорозуміння певного кшталту.