Розділ «Маргарита Хемлін Дізнавач»

— Сунька. — По-хазяйськи погладив сидіння. — Гладка, як коліно. На совість зробив. — І язиком цокнув від задоволення.

Старі молилися довго, під кінець Довид став поруч із Зуселем.

Я приліг на траву неподалік між могилами. Чекав, поки закінчать голосити і так далі.

Довид роздивився мене в траві не відразу.

Покликав:

— Михайле! Де ти?

Я відгукнувся.

Старі люди пішли на голос.

Я кажу:

— Лягайте. Травичка м’яка, де ще полежимо спокійно, як не тут? Затінок, пташки співають. Чистий рай.

Довид присів на траву перший. За ним і Зусель — приліг.

Я розпочав:

— Ну, товариші, давайте тепер спочатку. Розповідайте, хто може. Перше слово тобі, Довиде Срулевичу. А там подивимося-послухаємо, раптом і громадянин Табачник підтягнеться своїм язиком. Добре, що при Малці вийде розмова. Вона й у труну пішла з думкою про мене, що я гроші вкрав чи як.

Довид подивився в бік Зуселя. Той лежав на спині. Дрімав. Козирок стирчав угору. Кашкет навіть не зсунувся — дуже врізався в голову. Замалий. Ніби вріс.

Я показав пальцем на голову Зуселя.

— Не боляче йому? Тисне.

Довид упевнено відповів:

— Не заважає.— Помовчав, озирнувся на всі боки, глипнув на небо, потім на землю під собою.

Я запитав:

— Що ти довкола дивишся? Хто налякав?