Розділ «Маргарита Хемлін Дізнавач»

— І я з тобою поїм. Я теж дуже хочу.

Ми з нею стали рвати майбутні яблука наввипередки.

Белка засміялася:

— Ти вищий, я не дотягнусь. Давай ти рви, а я буду ховати. Під сорочку. У мене під цією ще одна. Я її зав’яжу знизу й буду запихати. Запхаю по саму шию. І буде у мене живіт. Мені подобається, коли живіт. І Євсею теж подобається. А тобі?

— І мені подобається, Белочко.

Вона зав’язала нижню сорочку і підняла її вище колін. На зразок великого клунка.

Негарно і неакуратно.

Я їй порадив:

— Ми зараз не будемо збирати. Від цих зеленців живіт негарний. Треба крупні, великі, розумієш?

Белка кивнула і почала розв’язувати вузол. Але, видно, занадто затягла і тепер не виходило.

Я хотів допомогти. Присів перед нею на коліна. Тільки-но руки простягнув до вузла, як Белка відштовхнула мене ногою.

Я впав з несподіванки на спину.

Вона стала наді мною з розчепіреними ногами, із задертою сорочкою. Я наче в загородці між двома стовпами. Божевільна, а неприємно, все-таки жінка, треба мати сором.

Торкнув її за ногу, хотів зрушити. Стоїть як укопана.

Трошки додав сили. Вона трохи відступила.

Кажу суворо:

— Белко, що Євсей подумає про тебе і про мене? Не можна так стояти з чоловіком. Подумай своєю головою, Белка.

Белка підвела голову вгору і видихнула:

— Оооох.

Але з місця не зрушила. Тільки сорочку випустила, то вона над моїм обличчям повисла мішком.