Розділ «Маргарита Хемлін Дізнавач»

Довид не здивувався моїй появі.

Сам він сильно схуд. А загалом зовнішній вигляд мав задовільний.

Каже:

— Ну, підемо до Малки на цвинтар? Зусель там.

— Навіщо відразу на цвинтар? Мені і з живими добре. Тим більш у вас чистота. Сіма старається?

Сіма повернулася з казанком у руках:

— Я тільки набігаю. Сунька загалом і в цілому займається. Подружки його теж. Узяли шефство.

— Ага. Правильно. Діти — наше майбутнє. А старі — наша повага. «Молодым везде у нас дорога, старикам везде у нас почет». Так, Довиде Срулевичу?

Довид не відповів.

Я звернув увагу, що він не тримає на колінах свій єврейський молитовник, і поблизу поля зору немає подібних книжок.

Питаю в Довида:

— Як самопочуття Зуселя?

— Самопочуття є. Трохи заговорив. Дурниці всілякі. Але голос подає.

Довид особливої радості з одужання Зуселя не проявив, видно, всередині думав щось своє, не сприймав мої слова цілком. А мені треба, щоб сприймав.

Кажу:

— Гаразд, Довиде. Поки тут Сіма з Сунькою заправляє, ходімо на цвинтар. Уклонюся Малці. Робоча була жінка. Темна, але робоча. Не ладнали ми з нею. Але треба вклонитися. Так? Довиде, чуєш мене? Треба?

Довид кивнув.

Природа квітнула.

Я поцікавився щодо грошей. Чи вистачає.

Довид не поскаржився. Не голодні — і добре.