Розділ «Павло Бондаренко Тінь Люцифера»

— Домовитися.

— А хіба є про що?

— Не іронізуйте, це вам не личить.

— Ви вважаєте, що у вас це вийде? — примружився Івченко. — Гадаю, між нами не може бути жодної розмови.

— Ну чому ж, — заперечив літній.

Він замовк, копирсаючи сніг носком черевика, потім підвів голову й рвучко запитав:

— Ви хочете отримати свою кохану назад?

Сашко відвів погляд.

— Звичайно, хочете, і мені про це відомо, — кинув сатаніст. — І це цілком можливо, повірте мені.

— Вам? Повірити?

Сашко вдавано розсміявся. І раптом йому стало абсолютно байдуже, як він виглядає перед цим типом, що виражають його обличчя, погляд, жести. Йому було байдуже все. Окрім Наталі. — Ну гаразд, — повільно мовив він, — що ж я повинен для цього зробити?

— А хто вам сказав, що ви маєте щось робити?

— Не вважайте мене за ідіота.

— Та що ви, я й не думав. Що ви скажете, якщо ми повернемо вам дівчину в обмін на ваше слово негайно поїхати звідси. Будь-куди. Звичайно, разом із нею. Жодних перешкод. Я також обіцяю не переслідувати вас. Не тому, що я такий добрий, моя віра виключає такі категорії, просто ви нам нецікаві. Сашко мимоволі облизнув сухі вуста. Він зрозумів, що сатаніст не бреше. Успіх сам йшов йому до рук. Успіх? Ці люди благодійністю не займаються, просто Сашко їм заважає, і вони вирішили укласти з ним угоду.

— Забирайте дівчину і їдьте звідси. Удвох.

— А Штепа?

Сатаніст скорчив гримасу:

— А Штепа нехай залишається, якщо хоче. Він із нашого кола. Він викрав інформацію, котра не належить нікому з нас особисто, і тепер… пішов проти тих, хто вважав його своїм братом. Це страшна людина, Сашко, в нього нема моральних принципів, він нікого не пожаліє. Ви його просто не знаєте.

— А у вас? У вас є моральні принципи?

Збити старого було неможливо.