Розділ «Павло Бондаренко Тінь Люцифера»

— Відомо. Той, хто її викрав, ще не прибув, а він, напевно, тримає Наталі коло себе. Саме на нього, мабуть, і чекають завтра. А нашою метою буде одна з дівчат, які зараз тут, з адептами.

Макс здивовано гмикнув.

— Навіщо? Вони настільки важливі для вас?

— Це жертви, Максиме. Тінь Люцифера вже близько, я відчуваю. Пам’ятаєте, я розповідав, що Антихрист має народитися від повії на вівтарі Сатани, а батько зла дасть йому свою міць, енергію темних сил. Річ у тому, що новонароджений, ким би він не був, — усього лиш дитина й можливості його… А Тінь Люцифера — зосередження таких сил, які здатні знищити половину планети. Тут і вступає в дію магія, і людська, і гіперборейська, і сатанинська. Баби-повитухи приймуть пологи, а потім дадуть немовляті випити зілля, яке буде замішане на крові матері та незайманих дівчат, котрі символізують чотири релігії єдинобожжя: православну, католицьку, іслам та іудейську. Важливо те, що їх викрали з родин віруючих, але самі вони виховувалися без віри. Їх вигодовували, мов тварин, вони навіть розмовляти не вміють, зовсім чисті, мов аркуш паперу.

— Суки… — пробурмотів Макс, не витримавши.

— Лише випивши зілля, Антихрист буде здатен отримати енергію Тіні. Якщо нам пощастить завадити обряду ініціації, Антихрист буде змушений забратися назад, у безчасся, до пори. — Усе так просто? — здивувався Сашко. — Досить викрасти дівчат? — Викрасти чи вбити, якщо доведеться, тут уже не доводиться вибирати. Гадаю, їм буде дуже важко за час, що залишився, знайти заміну, якщо взагалі можливо. Але вбивство — то крайній захід. Пам’ятаєте, як відреагував ефір на смерть бойовиків? Я досі дивуюся, чому та реакція була відносно слабкою, певно, тому, що першими напали вони… — І все ж, — засумнівався Івченко, — невже доля світу залежить від такого дріб’язку? Щось тут не так.

— Це не дріб’язок.

— Ну, можливо, я не так висловився… Будь-яка серйозна схема має страхувальні ланцюги, запасні варіанти, а тут… — Страхувальні варіанти… — пробурмотів чаклун. — Ти спочатку дістань тих дівчат. Запевняю тебе, з цим завданням не впорається цілий загін вашого спецназу. За кожною з них адепти Внутрішнього Кола закріпили демона-охоронця, а здолати їх — це тобі не чарку горілки хильнути. Сашко стенув плечима, але промовчав. Він усе ще був переконаний, що тут щось не те або чаклун не каже їм усього, що йому відомо.

— Тепер твоя черга, Максе.

Той стисло, проте детально розповів про те, що з’ясував відносно розташування сил супротивника. Перед тим як відвідати магазин, він ще добру годину сумлінно прасував животом сніг, роздивляючись у бінокль будинки. — На мій погляд, без стрілянини зробити це неможливо, — зробив він висновок. — Хіба що…

Макс замовк.

— Ну?

— Ні, це неможливо. Потрібно принаймні п’ятеро людей, ну, нехай, враховуючи нижчий клас бойовиків, троє. А хтось ще повинен прикривати штурмову групу, поки вона діятиме в приміщеннях, а потім відходити зі здобиччю. Увірватися туди — половина справи і навіть не найскладніша, особливо за наявності спецзасобів. А от нестача людей…

— А якщо я піду з вами? — запропонував Штепа.

Сашко навіть не одразу знайшов слова, аби пояснити наївному дилетантові авантюрність його пропозиції.

— Ви більше будете тягарем, аніж допоможете, — відповів він.

Помовчавши, додав:

— Якби ви змогли прикрити нас тим полем, яким захищалися самі, коли…

Чаклун зітхнув.

— На жаль, це неможливо. Ви ж не хочете, щоб сила знесла до дідька все село? Тут таке напруження ефірних полів, що найпростіше заклинання викличе цілу бурю.