Розділ «Павло Бондаренко Тінь Люцифера»

Чаклун подивився на годинник.

— Пора.

— Що? — не зрозумів Івченко.

— Час темних сил закінчується, скоро ранок. Тепер ти можеш заснути, а поки спатимеш, я ліквідую «пробій» у твоєму енергетичному полі.

Він підбадьорливо поплескав Сашка по плечу.

— Не переймайся, будеш мов новенький.

Штепа відвів Наталі вбік і, лукаво всміхаючись, щось зашепотів їй на вушко. Коли він вийшов, дівчина сіла поруч із Сашком і обережно поклала його голову собі на коліна.

— А тепер спробуй заснути. Все буде гаразд.

— Що він тобі сказав?

— А ти що, ревнуєш? — усміхнулася вона.

— Ні, але…

Сашко не доказав. Хіба не однаково, що там придумав Штепа. Зараз це зовсім не важливо. Він знову відчув легку нудоту й заплющив очі. У голові паморочилося. Здавалося, його розгойдує на величезній невидимій гойдалці, а навкруги шугає щось… Та ані страху, ані недавніх видінь не було. Лише втома. І ще прохолодна долонька на розпашілому чолі. Несподівано Сашко відчув себе щасливим. Це було так йому необхідно… Він усміхнувся і наступної миті поринув у глибокий, без сновидінь сон.

Київ, Маріїнський палац, 13 листопада 20… року. 11.10

— І що тепер робити?

Питання президента були риторичним, тому Костянтинів розсудливо промовчав: не варто зайвий раз дратувати і без того розлюченого хазяїна кабінету.

— Що нам загрожує? — знову запитав резидент.

— Ну… — Костянтинів повагався, — якщо їх візьме ФСБ, можуть інкримінувати шпигунство, але не думаю, що в нас виникнуть дипломатичні ускладнення. Так, на рівні газетних пліток. Я вже розпорядився звільнити нашого співробітника заднім числом, його рапорт без дати в мене є. Гадаю, було б добре, якби виявилося, що він уже рік у нас не працює. — Однак неприємно, — пробурмотів президент. — Мені варто було б тебе звільнити, Володимире Сергійовичу. Костянтинів напружився, однак не заперечував і не виправдовувався. За роки служби він добре вивчив характер президента. Якщо той мав намір відправити когось у відставку, то казав це відразу і вже нічого з тим, хто завинив, не обговорював. Поки що Костянтинів на своїй посаді утримався. — Крім того, Леоніде Дмитровичу, я повідомив про можливість появи Івченка та іноземців у Росії її відповідні служби, неофіційно, звичайно.

— Канал надійний?

— Цілком. Інформація пішла моєму давньому приятелеві з ГРУ, ми ще за часів Союзу горілку разом пили.

— Йому відомо про їхню місію?

— У загальних рисах. Я лише сказав, що це пов’язано з Аномалією. Признатися, цей Штепа і нас тримав на голодному інформаційному пайку. — А що, він дійсно чаклун? — наче між іншим поцікавився президент. Промовлено це було недбало, та Костянтинів, досвідчений апаратник, помітив напруження в його голосі.