Розділ «Павло Бондаренко Тінь Люцифера»

Той здвигнув плечима.

— Приєднавшись до нас, ти вдерся до світу, в якому діють інші закони й інші реалії. Звикай.

— Прокляття…

— Загалом, сама по собі поява демонів не така вже й рідкість. Але вони рідко знаходять жертву без допомоги… гм, спільників темних сил. Зазвичай їм допомагають відьми, чаклуни, чорні знахарі. Демони вселяються в людину і висмоктують її, паразитуючи на енергетиці. Йому не вдалося тобою заволодіти. В принципі, цього й не повинно було статися, все ж таки поруч із тобою чаклун. Нехай я забув запобігти цьому, однак як певний бар’єр послужила моя особиста аура.

— Я йшов до нього мов заворожений.

— Насправді ті нікуди не йшов, — посміхнувся Штепа, — це лише ілюзія.

— Галюцинація? — здивувався Івченко.

— Ні, ілюзія.

— Яка різниця.

— Приблизно така ж, як між фокусником і гіпнотизером.

— Не зрозумів.

— Галюцинація — поняття суб’єктивне, — пояснив Микола Михайлович, — це продукт діяльності мозку, не завжди здорового чи, скажімо, такого, що перебуває під впливом наркотиків, алкоголю чи ліків. А ось ілюзія нав’язується людині ззовні. Вона може бути зовсім тверезою, здоровою і все ж сприйматиме створену сторонніми силами псевдореальність і братиме в ній участь. Івченко зморщив чоло, намагаючись вникнути у те, що казав чаклун. Це було важко. Сашко все ще боровся з нудотою, боліла голова, а перед очима раз по раз миготіли сині «мухи». Штепа бачив його стан, але продовжував говорити, мабуть, просто аби відволікти Сашка і не дати йому знову заснути. — Фокус апріорі об’єктивний, ілюзіоніст може демонструвати його і порожній залі, а гіпнотизеру необхідний об’єкт прикладання його мистецтва.

— Я зрозумів…

— Загалом, галюцинація зашкодити не може. Тут коли й страждає щось, то лише психіка. А от фокус… Хоча ілюзіоніст і видобуває вогонь у дуже хитромудрий спосіб, усе ж це справжній вогонь, і пече він по-справжньому..

— Я… Здається, я розумію.

— Микола Михайлович хотів пояснити, наскільки це небезпечно, — сказала Наталі.

Сашка пересмикнуло.

— Ну це вже мені відомо… по собі.

— Вони обов’язково спробують ще. А я ж вибудував магічний захист за всіма правилами. Не спеціально проти демона, загальну, та все ж… — замислено мовив Штепа. — Отже, їм відоме твоє ім’я. Лише так вони могли вивести демона просто на тебе і подолати бар’єр… Можливо, вони мають якісь твої особисті речі, які є носіями частини біополя людини. По них неважко налаштуватися і на саме біополе, де б ти не був.

Івченко кивнув. Отже, він мав рацію: в «конторі» витік. Погано. Ані чаклун, ані дівчина не підозрюють, наскільки це погано. Схоже, їх обклали з усіх боків. А якщо на боці тих, хто проти них грає, і Костянтинів… Сашко заплющив очі. Довкола, повільно обертаючись, клубочилася чорнота — те, чиє холодне дихання він сьогодні відчув на собі: демони, слуги й воїни Сатани. Страшні й незбагненні мешканці бездонних глибин Великого Мороку. Потойбіччя, Хаос, Вселенська Ентропія… У цього багато імен.