Розділ «Павло Бондаренко Тінь Люцифера»

— А чи не може вона бути наглядачем, якого приставили до чаклуна ті, хто надіслав його сюди? — засумнівався Костянтинів. — Важко сказати… Принаймні я нічого такого не помітив. Звичайна молода приваблива жінка. Правда, самі розумієте, спілкувалися ми мало.

Сашко на секунду замислився і вже впевненіше сказав:

— Та ні, не схоже. Проскакують у її розмові слівця, дрібні деталі в поведінці, з яких можна судити, що вона досить поверхово знайома з нашими реаліями. Агенту таке не властиве.

Костянтинів уважно глянув на Сашка і пробурмотів:

— Ох, вважай, не помилися.

Той знітився, зрозумівши натяк.

— Володимире Сергійовичу… Я не перший день у розвідці, таке відчуваєш… Я спостерігав за нею непомітно. Як вона дивиться новини по телебаченню, як реагує на наші особливості… Ні, не схоже на те, що її до мене підводять. — А як у неї з чаклуном? Чи не думаєш, що стосунками секретарки тут не обходиться? — Сашкові чомусь це питання не сподобалося. Він лише похмуро знизав плечима, не відповівши. — Гаразд, можливо, ти й маєш рацію, — замислено пробурмотів генерал, — поживемо — побачимо. Але будь максимально обережний з ними. Що з документами?

— Готуються. Техніки обіцяють до вечора закінчити.

Костянтинів кивнув.

— Годині о шостій заїду до вас, завезу документи та зброю.

А як тобі Наталі як жінка? — раптом запитав генерал.

Сашко, який вважав, що це питання вичерпано, не знав, що відповісти.? Якщо чесно, не сподівався зустріти в товаристві чаклуна чарівну молоду дівчину. Коли вони зі Штепою напередодні вночі приїхали до готелю, аби забрати речі та переселитися на конспіративну квартиру СБУ, Сашко не міг повірити, що дівчина приїхала разом із чаклуном. Вона була настільки чужою тут, у цій атмосфері недовіри, страху та небезпеки, яка насувалася з кожною секундою… Сашка вразила не молодість супутниці чаклуна, а те, що вона зважилася жити й працювати поруч із цією людиною. Сашкові дівчина сподобалася.

Івченко признався:

— Знаєте, Наталі мені симпатична. На відміну від шефа, вона… ну, жива, чи що. А Штепа… Я ніяк не можу перебороти антипатію до нього. Не можу сказати, чому він мені не подобається, можливо, це через його, гм, діяльність… Зовні він — сама доброзичливість. Прекрасний співрозмовник, ерудований, добре ставиться до Наталі, це відразу помітно. Але ось тут, — Сашко торкнувся грудей, — щось протестує проти того, аби він був поруч. Власне, це не роздратування чи неприязнь, а наче легка гидливість, мов зі змією: придивишся, почнеш оцінювати — і захоплюєшся її грацією та красою. Водночас не можеш позбутися відрази. І річ не в небезпеці, яка від неї виходить…

Івченко затнувся на півслові, помовчав і махнув рукою.

— Гаразд, розфілософствувався тут. Я лише хотів, щоб ви знали про моє ставлення до цього типа.

Помітив чи ні Костянтинів, що Сашко мимоволі перевів розмову з дівчини на чаклуна, але виду не подав. — Я від нього теж не в захваті, — сказав він. — Коли б можна було працювати лише з тими, хто нам подобається… У тебе все? — Так. — Сашко підвівся. — Дозвольте йти? їх не можна надовго залишати без нагляду, навіть на конспіративній квартирі.

— Чому? — зацікавлено глянув на нього Костянтинів.

— Якщо ви маєте на увазі, що чаклун може вийти з кимсь на контакт поза нашою увагою, то навряд чи, — відповів Сашко. — Я ж не дитина, перевірив. У них нема засобів зв’язку, а вийти з квартири так, щоб їх не помітили наші люди, вони не можуть. Я боюся тієї… третьої сили.

— «Хвіст» учора відрубали, — зауважив Костянтинів.