Розділ «Частина третя ЛУАЯН»

Фагірра раптом перестав посміхатися, лагідний вираз його обличчя став твердим, як плаха.

— Не треба викручуватися. Докладно. Чи збирається пан декан вживати якихось заходів напередодні великого Кінця?

Важкі вхідні двері з гуркотом відлетіли до стіни. Учені юнаки здивовано обернулися.

У трактир ввалилася спочатку нога в заляпаному багнюкою ботфорті, потім величезний, блискаючий позолотою ефес, а тоді й сам пан Карвер Отт. За ним хвостом тяглися загрозливих розмірів шпага й двоє гуардів — один Боніфор, а другий безіменний з вусиками.

«Одноока муха» давненько не бачила таких гостей, чи ж варто було дивуватися, що всі присутні мовчки витріщилися на нових відвідувачів. Навіть Фагірра перервав допит і насупився.

Карвер обвів студентів круглими, злегка затуманеними очима — новоспечений лейтенант теж був п’яний, однак від погляду його не сховався ні Егерт, який скорчився в темному кутку, ні Фагірра, що присунувся до нього.

— А-а! — вигукнув Карвер голосно й радісно. — Це твоя подружка?

Усі мовчали. Тупаючи ботфортами й чіпляючись шпорами за все навкруги, Карвер перетнув трактир і зупинився навпроти Егерта й Фагірри, стилет якого був надійно схований від сторонніх очей під масивним столом.

— Я чогось не розумію, — задумливо протяг Карвер, переводячи погляд з Егерта на Фагірру й назад, — хто тут чия подружка, га? Боніфоре, — він оглянувся на приятеля, — дивись, як голуб’ята сидять, один до одного пригорнулися… — Він гикнув і продовжив, звертаючись до другого свого супутника, який у такий спосіб віднайшов, нарешті, своє ім’я: — Дірку… А давай їх обох заберемо… Що нам цього, другого… знедолити, чи що?

Солль відчув, як знехотя відсувається отруєне вістря, і зітхнув вільніше.

— Агов, добродії зі шпагами! — Студенти зібралися в тісну групку, і спрямовані на прибульців погляди виражали аж ніяк не зворушливу прихильність. — Ви щось загубили? Допомогти знайти?

Карвер покосував на неозброєних юнаків і недбало сплюнув на затоптану дощану підлогу. Плювок невдало потрапив на чобіт вусатому Дірку, той поспішно витер постраждалий ботфорт об халяву другого. Дзвякнула шпора.

— Вставай, Соллю, — задушевно запропонував Боніфор. — Прощайся з милим… Пора.

Скосивши очі, Егерт бачив, як отрутне жало стилета ховається в мініатюрних залізних піхвах у Фагірри за халявою, йому хотілося гаряче розцілувати й Карвера, і Боніфора, і вусатого Дірка.

Карвер тим часом зробив крок уперед, і рука його чіпко вхопила Егерта за комір. Виникла певна незручність, бо одночасно ту ж операцію захотіли зробити й Дірк із Боніфором. Фагірра неспішно підвівся й відступив убік.

— Гей-ей-ей! — застережливо закричало відразу кілька голосів. Щільна групка студентів розпалася, і вчені юнаки оточили гуардів і Егерта.

— Соллю, що це за..?

— Ґудзички он як блищать… Пообриваємо?

— Дивись-но, троє на одного, та ще й зуби скалять!

— Дайте Соллю кілька ножиків, нехай кине… Ґудзички самі відпадуть!