Розділ «Частина третя ЛУАЯН»

— Так, — сумно підтвердив Фагірра. — Я — обвинувач, а ви свідчитимете.

Егерт притулився до стіни, постояв, відчуваючи, як доторкається до холодної твердині кожен його м’яз, потім підігнув коліна й сів, привалившись до каменя спиною.

— Фагірра, — сказав він втомлено, — ви бачили… Мор? Я не знаю, що було там, за стінами Вежі… Але місто… Ви хоч бачили?

Фагірра пройшовся по низькій кімнаті, Егерт дивився, як ступають сховані під плащем до п’ят чудової вичинки військові чоботи.

— Соллю, — Фагірра зупинився, — у вас… хтось умер?

— У мене вмер друг, — відгукнувся Егерт глухо. — І загинув… учитель.

— Так, — Фагірра продовжив свою прогулянку, — розумію… А в мене, Соллю, умерли шість членів родини — мати, брат, сестри, племінники… Вони жили в передмісті й умерли за один день.

Егерт мовчав. Він відразу зрозумів, що Фагірра не бреше — голос плащоносця незвично, дивним чином змінився.

— Я не знав, — сказав він хрипло, — що в служителів Лаш… Бувають родини.

— По-вашому, — гірко всміхнувся Фагірра, — служителі Лаш виростають на деревах, як груші?

Якийсь час у кімнаті тільки потріскував смолоскип та проходжались кам’яною підлогою м’які Фагіррові чоботи.

— Вибачте, — сказав Солль нарешті.

Фагірра посміхнувся, не зупиняючись.

— Ви не були там, у Вежі… Коли всі входи завалені, навіть потайні, навіть щурячі… І ось починається Мор, і нікуди дівати трупи…

— Ви самі… — сказав Егерт пошепки. — Ви самі цього хотіли…

Фагірра жорстко вискалився:

— Про наші помисли не вам судити…

— Але ж це божевілля…

— Так, бо Магістр — безумець! — Фагірра розсміявся сухим, тріскучим сміхом. — Він безумець, але орден не складається з одного лише Магістра… Магістри йдуть, а орден залишається, залишається Таємниця, — тут у голосі Фагірри ковзнув неприкритий сарказм, — і залишається пов’язана з нею Влада… — Він посерйознішав. — Вам не зрозуміти, Соллю. Здається, ви — не владолюбець.

— Владолюбець — ви, — уточнив Солль ледь чутно.