Розділ «Частина третя ЛУАЯН»

Якби декан був живий… Коли б був живий декан Луаян, хіба посміли… А тепер Торії ні на кого розраховувати, крім…

Він притулився щокою до мокрого холодного стовпа, перечікуючи напад страху. Підійти до залізних дверей, оминаючи страчену ляльку, переступити цей поріг… Але ж Торія вже переступила його.

Довго й пристрасно він запевняв себе, що нічого страшного не станеться, він просто повинен увійти, а потім і вийти, от тільки треба побачити суддю, переконати його… Суддя — це не Лаш… А Торія вже там, можливо, він побачить її…

Ця думка стала вирішальною. Відразу пригадавши всі свої захисні ритуали, схрестивши пальці однієї руки й затиснувши ґудзик у другій, він по складному звивистому маршруту рушив до залізних дверей.

Йому нізащо не вистачило б сміливості узятися за ручку, але, на щастя або на біду, двері відчинилися перед ним самі, випускаючи якогось переписувача з безбарвним поглядом. Соллю нічого не залишалося робити, як ступити вперед, у невідомість.

Невідомість перетворилася на низьке напівкругле приміщення з безліччю дверей, голим столом посередині й нудьгуючим стражником біля входу. Той навіть не глянув на Солля, а млявий молодий канцелярист, який розсіяно водив по стільниці кінчиком іржавого кишенькового ножа, покосував питально, однак без особливого інтересу.

— Двері закрийте щільніше…

Двері й без Егерта захлопнулися намертво, як дверцята клітки. Задеренчав прикутий до засува ланцюг.

— У якій справі? — поцікавився канцелярист. Вигляд його, сонний і цілком буденний, трохи заспокоїв Солля — перший, хто зустрів його в настільки страшній установі, виглядав не набагато зловісніше за будь-якого крамаря. Зібравшись із духом, щосили стиснувши свій ґудзик, Егерт вичавив:

— Донька… декана Луаяна з університету… арештована вчора… Я… — Він запнувся, не знаючи, що говорити далі.

Канцелярист тим часом оживився:

— Ім’я?

— Чиє? — не зрозумівши, перепитав Солль.

— Ваше. — Канцелярист, очевидно, давно звик до тупості відвідувачів.

— Солль, — сказав Егерт після паузи.

Тьмяні очі канцеляриста блиснули.

— Солль? Вільний слухач?

Неприємно вражений такою поінформованістю, Егерт через силу кивнув. Канцелярист почухав щоку кінчиком ножа:

— Думаю… Заждіть-но, Соллю, я доповім. — І, нечутно ковзнувши з-за столу, чиновник пірнув у один з бічних коридорів.

Замість того, щоб зрадіти, Егерт знову злякався — сильніше, ніж колись, до дрожі в колінах. Ноги його самі ступили крок до дверей, крізь дрімоту стражник повів очима, і рука його розсіяно лягла на ратище списа. Егерт завмер. Другий стражник, який неквапливо вийшов звідтіля, куди вшився чиновник, оглянув Солля критично — так кухар оглядає принесену з базару тушку.