Розділ «Частина третя ЛУАЯН»

Канцелярист, виглянувши із зовсім інших уже дверей, поманив Егерта зігнутим пальцем.

— Ходімте-но, Соллю…

І тоді покірний, як хлопчик із сиротинця, Егерт пішов назустріч своїй долі. У темному коридорі йому довелося розминутися із плащоносцями, на Солля дихнуло знайомим терпким запахом, що здався тепер огидним до блювоти. Ніхто з воїнів Лаш не підняв каптура, але Егерт відчув чотири холодні уважні погляди.

Обличчя судді нависало набряклими складками, і в складках цих тонули маленькі, пронизливі очі. Егерт тільки раз глянув у них і відразу потупився, розглядаючи гладку, з мармуровими прожилками підлогу, по якій стікала вода з його власних мокрих черевиків. Суддя вивчав його, не піднімаючи голови, Егерт відчував важкий погляд, що в’їдався під шкіру.

— Ми думали побачити вас раніше, Соллю, — зірваний голос судді звучав ледь чутно, здавалося, кожне слово вартує йому зусилля. — Ми очікували… Адже арештовано доньку декана Луаяна, вашу дружину?

Егерт здригнувся. Судді довелося досить довго чекати на його відповідь.

— Але… ми тільки маємо одружитися… Збиралися…

Прошепотівши цю жалюгідну фразу, Егерт сповнився відразою до самого себе, наче, повідомивши судді цю щиру правду, він якимось чином зрадив Торію.

— Це те ж саме, — прошелестів суддя. — Правосуддя сподівається на вас… На суді ви виступите головним свідком.

Егерт підвів голову.

— Свідком… Чого?

За дверима почулися уривчасті голоси й гуркіт чобіт, з-за портьєри вигулькнув канцелярист і щось швидко зашепотів судді на вухо.

— Скажіть їм, що наказ відміняється… — Голос судді шарудів, як зміїна шкіра по сухому камені. — Він уже тут…

Загострене чуття Солля безпомилково визначило, що йдеться про нього. Він згадав стражників, які вирушили у напрямку університету, і облизав запечені губи, що втратили чутливість.

— Вам нема чого боятися, Соллю, — посміхнувся суддя, який спостерігав за ним. — Ви лише свідок… Важливий свідок, оскільки були близькі до родини старого чаклуна… Чи не так?

Егерт відчув, як його бліді щоки враз спаленіли й розчервонілися. Назвати пана Луаяна старим чаклуном означало переступити всі межі цинізму, однак страх поглинув порив Соллевого обурення, як болото поглинає кинутий у трясовину камінь.

Суддя зронив байдуже:

— Від свідка вимагається одна лише доблесть — казати правду… Ви знаєте, як важко пережило місто Мор. Ви знаєте, що він явився не сам по собі…

Егерт напружився.

— Мор явився не сам по собі, — ледь чутно вів далі суддя. — Старий чаклун і його донька застосували свою магію, щоб викликати пошесть з-під землі, де якраз місце витворам мороку… Священна Примара Лаш попередила про Кінець Часів, а служителі його безустанними молитвами й обрядами зуміли зупинити напасть і занапастити чаклуна… Місто врятоване, але скільки жертв, Соллю, скільки жертв… Погодьтеся, що співучасниця злочину повинна відповісти перед законом, цього вимагають родичі загиблих, цього вимагає сама справедливість…