Розділ «Частина третя ЛУАЯН»

Не рухнули стіни, не затремтіла земля, вогонь так само обвивав смолисте верхів’я смолоскипа, і поблискували срібні пластинки, що прикрашали порожнє крісло в кутку.

— Не розумію, — сказав Егерт безпомічно, хоча зрозумів усе й одразу.

Фагірра зітхнув.

— А ви спробуйте… Існують речі важливіші, ніж просто життя й просто хвилинна справедливість… Жертва завжди безневинна, інакше яка ж вона жертва? Жертва завжди ліпше, ніж юрба, що оточила жертовник…

— Фагірра, — сказав Солль пошепки, — не робіть цього.

Його співрозмовник розпачливо кивнув.

— Розумію… Але в мене немає іншого виходу. Хтось повинен бути покараним за цей Мор.

— Винні…

— Винна Торія, чаклунка-злочинниця, донька декана Луаяна, — рівно відгукнувся Фагірра. — І подумайте ось про що, Соллю… У моїй владі зробити вас співучасником, але ви лише свідок… Усвідомте, краєм якої прірви ви ходите всі ці дні?

Егерт зціпив зуби, перечікуючи тоскну хвилю страху. Фагірра торкнувся рукою його коліна.

— Але ви лише свідок, Соллю… А ваше свідчення вагоме, бо ви любите підсудну, але заради правди відречетеся від своєї любові.

— Заради правди?!

Фагірра встав — на стіні виросла довга темна тінь. Відійшов до крісла, обіперся на спинку, у світлі смолоскипа він здався Соллю мало не старим.

— Що її чекає? — самі собою запитали неслухняні Соллеві губи.

Фагірра підвів очі.

— Навіщо вам знати, як саме вона вмре? Повертайтеся у свій Каваррен… Відразу після суду. Не думаю, що ви будете безмежно щасливі… Але час гоїть і не такі рани.

— Я не свідчитиму проти Торії! — вигукнув Егерт раніше, ніж страх устиг заткнути йому рота.

Фагірра похитав головою, зітхнув, про щось роздумуючи і кивнув Егерту:

— Вставайте… Ходімо зі мною.

Онімілі ноги відмовлялися слухатися, Егерт встав тільки з другої спроби. Фагірра витяг звідкись із глибин плаща дзвінку в’язку ключів, у темному куті виявилися ще одні низькі залізні двері, а за ними круті виті сходи, що вели вниз.