Розділ «Частина третя ЛУАЯН»

— Мене не можна випускати з цієї кімнати, — сказав Солль, жахаючись. — Я ж усе їм доповім…

Декан піймав співчутливий погляд Торії, кинутий на Егерта, подумав, похитав головою.

— Я в силі зробити так, щоб ви забули… про побачене. Як забув ваш друг Гаетан один випадок, свідком якого він випадково став… Це можливо, однак я не робитиму цього, Егерте. Ви повинні пройти свій шлях до кінця. Боріться… за свою волю, — останні слова декан вимовив, звертаючись до медальйона.

— Але що як Лаш довідається?! — занепокоїлася Торія.

— Я не боюся Лаш, — відгукнувся декан глухо.

Полум’я в каміні розгоралося усе сильніше, і медальйон на долоні Луаяна відкидав зблиски на стелю.

— Він абсолютно чистий, — сказав декан напівголосно. І Егерт, і Торія здивовано глянули на нього.

— Що?

— Він чистий, — пояснив декан, — золотий… Ні цятки іржі. Ні грама… Але ж напередодні великих випробувань… Він відчуває небезпеку, що нависла над світом, й іржавіє. Так було півстоліття тому, коли на порозі стояла Третя сила… Тоді, пам’ятаю, мене, хлопчака, теж діймали передчуття — і, подейкують, медальйон, цілком вкрився іржею. Тепер він чистий… Наче й нічого не загрожує. Але я ж знаю, що це не так!

Стримавши гіркоту, декан серед цілковитої мовчанки сховав медальйон назад у сейф.

— Загрожує… Лаш? — запитала Торія пошепки.

Декан підкинув поліна у камін, Солль відскочив від каскаду іскор.

— Не знаю, — зізнався Луаян неохоче. — Лаш має до цього якесь відношення… Але найстрашніше щось інше. Або… хтось інший.

Зима настала раптово, за одну ніч.

Прокинувшись рано-вранці, Солль побачив, що сіра сира стеля тісної кімнатки збіліла, як пелена вінчального плаття. Не було чутно ні вітру, ні кроків, ні стукоту коліс на площі — серед урочистої тиші землю засипали сніги.

За традицією у день першого снігу відмінялися всі лекції. Довідавшись про такий звичай, Егерт зрадів навіть більше, ніж сам міг очікувати.

В університетському дворику незабаром стало весело. За ватажкування Лиса мирне студентство раптово перетворилося на орду природжених воїнів — нашвидку зліплена сніжна твердиня встигла здатися, і не раз, перш ніж у битву вступив Солль.

Якось так сталося, що незабаром він, як древній герой, опинився один проти всіх. Здавалося, що рук у нього було не дві, а десять, і жоден кидок не витрачався намарне — кожна запущена сніжка знаходила свою ціль, щоб перетворитися на сніжну крихту на чиємусь порум’янілому лиці. Атакуючи з усіх сторін, він ниряв під ворожі снаряди, і вони зіштовхувалися в нього над головою, обсипаючи світле волосся снігом. Втративши надію поцілити в надто рухливу мішень, супротивники його, змовившись, збиралися вже кинутися в рукопашну й запхати непереможного в замет, коли, озирнувшись, веселий Солль раптом побачив Торію, яка спостерігала за сутичкою.

Лис з товаришами відразу ж стушувалися. Торія, не поспішаючи, нагнулася, зачерпнула снігу і зліпила його в кульку, потім несильно розмахнулась і кинула, втрапивши Соллю просто в чоло.

Він підійшов, стираючи з обличчя сніжну воду, Торія серйозно, без тіні посмішки дивилася в його мокре обличчя.