Розділ «Частина третя ЛУАЯН»

— Священна Примара… — прошепотіла Торія. — Вважається, що той маг став після смерті Священною Примарою. Доконечно нічого не відомо… Батько просив Дінара… зайнятися цим. Але ми нічого не знайшли. Нічого… Минула така сила-силенна років… Усі рукописи, що стосуються історії Лаш, або загублені, або попсовані, та так, ніби хтось спеціально знищував їх…

— Вони кажуть — таємниця, — похмуро посміхнувся Егерт. — Вони чудово вміють її оберігати…

Торія помовчала. Зізналася неохоче:

— Вони… діставали батька. Пропонували… Не знаю що. Співробітництво? Гроші? Владу? Але він завжди гидував ними. А зараз… Він переживає. Він чекає… навіть не знає чого.

Солль здивувався:

— Хіба… Адже магам доступні… Мусять бути доступні будь-які таємниці… Навіть майбутнє!

Торії привидівся в цих словах сумнів у магічній силі батька. Вражена, вона підвела голову.

— Що ти знаєш!.. Так, батькові багато чого відомо… Нам не зрозуміти. Але ж він не Віщун!

Егерт визнав за краще промовчати, йому не хотілося втрапити в халепу, до того ж неприємно було демонструвати неуцтво. Торія засоромилася своєї нестриманості, пробурмотіла примирливо:

— Розумієш… Майбутнє бачать Віщуни. Це маги особливого дару, які, окрім цього, володіють ще й Амулетом… Амулет потрапив у світ з рук найпершого Віщуна й відтоді переходить від попередника до послідовника…

Торія хвилювалася й не могла підібрати підходящих слів.

— Від батька до сина? — жадібно запитав Егерт.

— Ні… Віщуни не пов’язані кровними узами. У світі може бути тільки один Віщун, і коли він помирає, Амулет сам шукає йому заміну… Речі теж уміють шукати, але ж Амулет — це більше ніж річ… Це неймовірно древнє… Я, чесно кажучи, навіть не знаю, що це таке. — Торія перевела подих.

Егерт підняв голову, з усіх полиць на нього дивилися книги, і йому здалося, що обличчя його торкнувся вітер з потаємних, сповнених магії джерел. Він давно й безнадійно мріяв поговорити з Торією про світ чарівників-магів. Тепер найстрашніше було злякати заповітну, настільки цікаву для нього тему. Він запитав обережно:

— А… Де зараз Віщун? Той, котрий… Хто носить Амулет зараз, цієї секунди?

Торія спохмурніла.

— Немає зараз Віщуна… Останній умер років п’ятдесят тому, і відтоді… — Вона зітхнула. — І таке трапляється. Напевно, новий Віщун ще не народився…

Егерт помовчав, не знаючи, чи має право запитувати далі, однак, цікавість виявилася сильнішою за побоювання, і він так само обережно поцікавився:

— А що тоді робить цей… Амулет? Він подорожує, чи чекає, чи ховається від людей?

— Він лежить у сейфі мого батька, — бовкнула Торія й відразу прикусила язика.