Розділ «Острів перевертнів»

І з усього маху врізалися в невидиму перешкоду. Гострі вовчі пазурі заходилися дряпати стіну, а загнуті пташині дзьоби довбати її. Але перешкода була непорушна.

— Гей, хлопці, чого це ви б’єтеся? — гукнула згори Ірка.

Вовки, скажено завиваючи, а птахи, ляскаючи крильми, продовжували битися об стіну, не звертаючи на дівча жодної уваги.

— Ти в курсі, що розділювальне заклинання діє всього лише десять хвилин? — поцікавилася Тетянка, підлітаючи.

— Порадувала, — буркнула Ірка, розгублено дивлячись на перевертнів, котрі скаженіли внизу.

— Та замовкніть ви! — голосно вигукнула вона, безуспішно намагаючись перекрити виття й клекіт. — Послухайте мене!

— Ти-ихо! — громовий бас прокотився над галявиною.

Земля здригнулася. Соколів розкидало звуковою хвилею. Збиті з ніг вовки покотилися по землі. Град зламаних гілочок і листя посипався з довколишніх дерев.

Дядько Микола опустив складені рупором долоні, які тримав біля рота. Зняв кашкет, пригладив волосся, що вже почало рідіти, й докірливо поцікавився:

— Чи вам усім повилазило? Чи вас матері не виховували? Дівчина говорить, а вони горлають! От бовдури! — він повільно сів.

— Що хоче це дівчисько? — поблискуючи круглими очима, запитав Балабан.

— Не тряси пір’ям, Балабане! — гаркнув майор, підводячись із землі.  — Зовсім здурів, на Хортову кров наїжджати? Та ще прямо тут… — І він насторожено, майже злякано роззирнувся навсібіч.

Балабан нервово ковтнув:

— Е-е… То що ви хотіли спитати, дівчино?

Ірка засовалася на швабрі:

— Я питаю, через що б’єтеся?

Вовки й соколи невпевнено зам’ялися, переглядаючись.

— Відповідати треба, йолопи, коли вас питають! — повчально озвався зі свого місця дядько Микола.

— Через нього… — долинув слабкий голос від круглого вівтаря.

Закривавлений Рудий сів, важко спираючись спиною об кам’яну стелу, й тицьнув пальцем у супротивника.