Розділ «Острів перевертнів»

Коней відвели убік, троє суддів сіли обіч галявини.

— Ну що… — Дядько Микола зняв кашкета й пригладив рідке волосся — І не хочеться, а треба починати…

— Стійте! — з кам’яного кільця вийшов Рудий, котрий набув людської подоби.

Балабан презирливо гмукнув:

— Певно, злякався, молодий! Ну то що, повернеш Кречету його наречену…

— Щось я не зрозуміла, з ким же із них ця наречена? — крізь листя й сутінки спостерігаючи за подіями, що відбувалися на галявині, прошепотіла Тетянка. — Чого вони її одне в одного вимагають?

— Познущатися хочеш, Балабане? — Рудий гордо виструнчився. — А я не з лякливих! А як щодо твого Кречета? Слабо зі мною один на один, будь-якою зброєю, у людській подобі? Хто переможе — тому й дівчина.

— Авжеж, ти не з лякливих, — уїдливо мовив Балабан, але було видно, що за його глузливим тоном ховається тривога. — У вас із Кречетом різні вагові категорії! Ти ж удвічі більший!

— Ну хай іще когось із собою візьме, можна навіть двох, — знущально запропонував Рудий. — Якраз нормально буде!

— Синку, ти не захоплюйся, — буркнув у Рудого за спиною майор.

— Та годі вам, командире! Їхнього общипаного Кречета будь-яка відьма пляшкою пива збити може, — гмукнув Рудий.

— У мене таке відчуття, що я зараз почну вболівати за соколів, — сказала в кущах обурена Тетянка.

Білий кречет із нерівно вистриженим пір’ям злетів із кам’яної стели й ударився об землю.

— Годі! — невисокий здоровань із невідмитими плямами мазуту на обличчі гордо задер голову. — Б’ємось!

Вони стояли одне навпроти одного. Широкоплечий вовкулака легко тримав біля стегна десантний ніж. А низький сокіл вдягав на руку довгу, по лікоть, рукавичку, помережану гострими сталевими шипами.

— Цестус! Щось на зразок кастета, тільки крутіше — хоч зап’ястком, хоч ліктем бити можна, — прошепотів Богдан, з інтересом знавця спостерігаючи за підготовкою.

Перевертні зібралися в гурт кожен біля своїх кам’яних кіл.

Хижо пригнувшись, бійці рушили назустріч одне одному. Пружинячи на зігнутих ногах, вони кружляли, наче зібрались не битися, а танцювати. Вовкулака кілька разів змахнув на пробу ножем — досвідчений боєць, він не поспішав нападати. Затягнута в рукавичку цестуса рука сокола ставила блок… Опускалась… І Кречет нервово посміхнувся:

— Що, до неї на побачення ти так само поспішаєш?

Ніж полинув уперед. Але сокіл, легко вивернувшись, пропустив лезо повз себе. Шипи цестуса ледь-ледь не вдарили вовкулаці в скроню. Але Рудий ухилився…