Розділ «Острів перевертнів»

Супротивники знову закружляли. Їхні руки швидко-швидко миготіли. Зблискував клинок, вибиваючи іскри із шипів рукавички, сталь билася об сталь.

— Ех, пивця б іще! — перебираючи ногами від хвилювання, мало не простогнав поміж глядачів молодий хлопець у джинсах.

Залізні пальці Рудого вправно схопили Кречета за плече, рвонули до себе, животом прямо на виставлений клинок. Соколи відчайдушно закричали…

І тієї ж миті цестус зметнувся, розбиваючи Рудому підборіддя й губи.

Бійці розлетілися в різні боки й завмерли один навпроти одного.

Кречет повільно прибрав закривавлену долоню від живота. Криво посміхнувся:

— Дурниця, подряпина! А от ти їй тепер навряд чи сподобаєшся! З такою пикою!

Рудий болісно ворухнув розідраним ротом:

— Забагато… балакаєш!..

Цівка крові текла у вовкулаки по підборіддю. Цівка крові текла в сокола по животу. Перші краплі впали на втрамбовану землю.

Ірка відчула, як у кам’яних вівтарях щось наче повело носом, принюхуючись.

Супротивники знову кинулися назустріч один одному. Зчепившись, вони покотилися по землі… Вовкулака тримав Кречета за волосся, закидаючи йому голову, а в горло соколові впиралося лезо клинка.

— Віддавай… — почав був Рудий.

Кречет із силою вдарив ліктем назад. Шипи цестуса устромились вовкулаці в живіт… Рудий відсахнувся, затискаючи долонями рану… Ніж випав йому з рук…

— Тепер квити! — хрипло скрикнув сокіл, вивертаючись із вовчої хватки, й замахнувся цестусом, прагнучи добити супротивника, який ледь тримався на ногах…

— Ще ні! — гаркнув Рудий. Він пірнув під кулак і заїхав Кречету коліном під пах.

Сокіл захрипів, зігнувся навпіл, і відразу коліно Рудого врізалося йому в пику, із хрускотом ламаючи перенісся.

— От тепер — квити! — ревнув вовкулака, штурхаючи сокола на землю й навалюючись на нього зверху.

Схожі, наче у близнюків, закривавлені обличчя були геть близько одне до одного…

Волаючи від збудження, волхви Пилипа підхопились на ноги…