Розділ «Острів перевертнів»

Перевертні пробубоніли у відповідь щось радісне й дружно ступнули ближче до красуні.

Вона тим часом звела очі вгору, невдоволено поморщилась, угледівши відьом, і відразу ж заклично затріпотіла віями, помітивши здухача.

Ірка вперше побачила, як вираз облич сплячого Богдана і його двійника стали зовсім різними. Обличчя хлопчака розпливлося в захопленій посмішці, і навіть уві сні він немов подався увесь назустріч блондинці. Зате здухач суворо насупився й відсахнувся назад. Кіт, який муркотав у Богдана на грудях, завів свою пісеньку голосніше, і в його мурчанні з’явилися якісь тривожні нотки.

А білявка вже бігала очима по рядах глядачів…

— Ах ти ж… — дядько Микола люто сплюнув і відвернувся.

Пилип із конопель пихкнув сигареткою, випустивши густий клубок солодкуватого диму, що огорнув його самого й усіх його волхвів.

— Не завдавайте собі клопоту, голубонько! — долинуло з-за хмарки диму. — У мене зовсім інша сфера інтересів.

— Фе! — білявка презирливо задерла носик і відвернулася. Аж тут її очі зупинилися на вівтарі, де, притулившись до каменів, сиділи її поранені наречені. Рожеві губки здригнулись у посмішці.

— Рудий, мій сіренький вовчику! Добридень, цьом-цьом-цьом! — Її губки витягнулися у зворушливу трубочку, цілуючи повітря. — Кречете, пташко моя! Цьомки-цьомки! — Блондинка склала ручки, як цяця-дівчинка, і, задихаючись від ніжності, вимовила, дивлячись на обох: — Як же я рада бачити тебе, любий мій хлопчику!

Обидва наречені щасливо зітхнули на повні груди… Потім якось непевно завмерли й задумались:

— А хто з нас твій любий хлопчик? — в один голос спитали вони.

— Ну, звісно ж, ти, дурнику! — ніжно проворкотала блондинка, продовжуючи дивитися на обох.

Суперники розгублено зиркнули один на одного.

— А не могла б ти показати… — знову в унісон почали вони.

— От дурненький, — знизала плечима блондинка. — Ти, ти! — Тонкий пальчик із художнім манікюром указував якраз між супротивниками.

— Вона показала на мене, — упевненим голосом сказав Кречет.

— Ні, на мене! — гаркнув Рудий. — А ти, пташко, відпочинь!

Крекчучи від болю, суперники повернулись один до одного й слабкими пальцями знову вчепилися в горлянки.

Блондинка задерла голову. Вона реготалася.

— Вона наша! — гаркнув Балабан.