Розділ «Острів перевертнів»

— А-а-а місця люкс у ваших а-а-автобусах є? — питала блондинка. — І ще, попередьте стюа-а-ардесу, що я не п’ю воду із га-а-азом…

— Дівчино, ви що, божевільна?! — лунало з віконця нервове повискування касирки. — У нас тут не лайнер! У нас звичайний рейсовий автобус! Там немає місць люкс і стюардеси!

— Але ж хоч хтось є? От його й попередьте, — абсолютно незворушно парирувала білявка.

У відповідь залунав здавлений крик.

Тетянка нервово зиркнула на годинник.

— Автобус зараз відправляється! А наступний буде за півгодини! — вона постукала блондинці по плечу. — Вибачите, ми дуже поспішаємо.

Дівчина неквапом озирнулася. Величезні зелені очі ковзнули по Тетянці, Ірці й Богданові… Хлопчак блаженно зітхнув і ввійшов у повний ступор.

— Дівчатка, я теж ду-уже, ду-уже поспішаю! Я ділова жінка, мені треба якомога швидше потрапити до Запоріжжя! Кажуть, там якесь чи то свято, чи то змагання… — блондинка насупилась, згадуючи. Але так і не згадавши, відмахнулась. — Ох, у сцена-а-арії записано! Уся знімальна група вже там, а в мене ма-а-ашина зламалася! Ось та-ак. — Вона знову повернулася до каси. — Яа-а-аке кіно будуть показувати в дорозі? Я не люблю комедій, вони та-а-акі дурні…

Віконце з гуркотом зачинилось. За стіною каси щось торохнуло — схоже, касирка спересердя почала трощити меблі.

— Їй треба випити легкий коктейль, — сказала блондинка й перейшла до сусіднього касового віконця.

— Ми спізнимось! — завелася Тетянка.

— Уже спізнилися, — тихо сказала Ірка.

Тетянка простежила за її поглядом. Високий гнучкий чоловік увіходив до будівлі автовокзалу.

Його очі нетерпляче нишпорили по юрбі. Нарешті наткнулися на трійцю друзів… І спалахнули переможним червоним вогнем. Зблиснув рубіновий перстень…

Тетянка у розпачі озирнулася. Обшарпаний жовтий автобус із написом «Запоріжжя» на лобовому склі рушав від платформи.

— За мною! — скомандувала Тетянка, хапаючи Ірку й Богдана, котрий так і продовжував умлівавати біля блондинки.

Розмахуючи руками, дівчина вискочила на узбіччя. Автобус знехотя пригальмував. І дітлахи заскочили досередини.

— Ну хіба можна під колеса лізти? — із докором похитав головою літній водій.

— Ледве не запізнилися, — виправдовуючись, забелькотіла Тетянка.  — Нам би батьки вдома таке влаштували!

Автобус рушив із місця. Потягнувши за собою Богдана, дівчатка дісталися до вільних задніх місць і прилипли до скла.