Розділ «Острів перевертнів»

— Здається, не женеться, — нерішуче мовила Тетянка, оглядаючи майже порожнє ранкове шосе.

— А що йому заважає підстерегти Ірку прямо на острові? — несподівано спитав Богдан. — Якщо ми про місце й дату здогадалися, то він теж усе знає!

Дівчатка швидко перезирнулися.

— Вже оговтався, — самими губами прошепотіла Ірка.

Тетянка презирливо глянула на хлопчака:

— Цікаво, навіщо? Міг би й далі про свою білявку мріяти, у нас і без нього непогано виходить! Я впевнена, що гад із перснем знає навіть більше, ніж ми. Але й ми майже в курсі! Я тут до бібліотеки змоталася…

Дівча витягло із сумки кілька пухкеньких брошурок. Богдан зазирнув їй через плече. На сторінках промайнули чорно-білі малюнки грубо витесаних кам’яних статуй, чубатих козаків, дерев’яних фортець, фотографія обнесеного парканом величезного дуба.

— Цей острів просто неймовірна місцина! І я не здивуюся, що Ірці треба їхати саме сюди! — з ентузіазмом сказала Тетянка. — Тут не те що перевертні, тут що завгодно водитись може. Уявіть, змієва печера, в якій Табіті-богиня влаштовувала побачення з Гераклом, ще й досі збереглася. Князь Святослав, син княгині Ольги, теж загинув на Хортиці. Його печеніги до Чорної скелі притисли, і він із військом свій останній бій давав.

— Ага, це з його черепка хан потім чашу зробив? — похизувався інтелектом Богдан.

— Це ж треба, він, окрім Толкієна, виявляється, ще й підручник читав, — гмукнула Тетянка. — А Запорізька Січ? Тут Січ була, а ти знаєш, скільки серед запорожців характерників? Це такі чаклуни, — пояснила вона. — Тільки що в козацьких полках. Ну, щось на зразок лікарів: є звичайні, а бувають і військові. То перші козаки саме тут, на Хортиці, і оселилися! Коли князь Дмитро Вишневецький, на прізвисько Байда, у шістнадцятому столітті на Хортиці заставу проти татарів тримати став. А сам острів увесь із чорного каміння. Воно ледь не найстарше в усьому світі. Ще вся планета розпечена була, замість річок магма текла, а вони вже здійнялися з глибини! — Тетянчин погляд став замріяним. — Сюди славетний астролог Павло Глоба приїздив. — Дівча загадково стишило голос. — Казав, що ці камені й досі випромінюють щось таке — давнє, із самого центра Землі. Мабуть, саме тому на Хортиці чарів — як на собаці бліх!

Богдан теж посміхнувся:

— Якої породи собака?

Тетянка, котра була захопилась, миттю осіклась й із острахом зиркнула на Ірку.

— Я нічого такого не мала на увазі… Узагалі, тут написано, — вона потрясла книжкою, — що Хортицю, тобто сам острів, так і назвали, бо згори його обриси схожі на хорта, що біжить. Дурня якась! У наших пращурів що, аерофотозйомка була? Як же вони могли за давніх часів на острів згори подивитись?

— З мітли, — буркнула Ірка.

Тетянка замовкла. З виразу її обличчя було видно, як вона починає все розуміти.

— Авжеж… — пробелькотіла вона. — Відьми пролітали…

— А чогось корисного про перевертнів у твоїх книжках немає? — поцікавився Богдан.

— Про перевертнів немає, а ось про «поганського ідола», тобто про поганського бога, до якого приходять, аби набути подобизни тварини, уяви собі, є! — і Тетянка переможно дістала із сумки журнал. — Виявляється, на острові є справжнє стародавнє святилище! Такі кам’яні кола й стоячі камені, стели, неначе в Стоунхенджі! Археологи його відкопали й повністю відновили. Погляньте, тут ціла стаття зі схемою!

Тетянка розгорнула журнал, Ірка глянула… На чіткій схемі було зображено два кільця, маленьке й велике, які накладалися одне на одне так, що виходила неправильна вісімка. Поряд було намальоване ще одне кільце, схоже на надкушений бублик або ж літеру «З», із маленьким колом усередині. Простір між «вісімкою» й «бубликом» заполонили безладно розкидані маленькі кола.