Розділ «Острів перевертнів»

Свердло задзижчало — не пронизливо, як машини у великій залі, а тонко, начебто джміль. Вадим Петрович схилився над Іркою. Дівчинка вкотре замружилася.

Дзижчання стихло. Повільно, начебто сомнамбула, Вадим Петрович відстебнув свердло й заходився спаковувати валізку.

— Вибач, — намагаючись не дивитися на Ірку, сказав він. — Напевно, це в мене стрес. Напевно, по голові стукнули сильніше, ніж я думав, от і ввижається усіляка дурня. Ти потім до мого приватного кабінету приходь, зроблю, як обіцяв, безкоштовно. — Ірці на коліна впав лакований прямокутничок візитки. — А зараз іди, іди! — Лікар плюхнувся на стілець, розгріб носком черевика биті пляшечки, підняв єдину вцілілу, з темного скла із синім написом «Спирт медичний». Потім тремтячою рукою хлюпнув у склянку, прямо з-під крана долив води…

Швидко засунувши в рюкзак підібрані підручники, Ірка поспішила до дверей.

— Дівчинко-дівчинко! — пролунав у неї за спиною здушений шепіт.

Ірка обернулася, зустрівшись із розширеними від страху блакитними очима хірурга.

— Дівчинко, а чому в тебе тепер такі великі зуби?

Розділ 10

Між соколами й вовками

— Нікого? — задерши голову, Ірка дивилась на Тетянку, котра сиділа на верхівці цегляного паркану особняка своїх батьків.

— Порожньо, — оглянувши від краю до краю сонну ранкову вулицю, кивнула Тетянка. — Давай залазь.

Перебираючи руками сходинки приставної драбини, Ірка швидко вилізла нагору й поштовхом ноги звалила драбину на траву.

— Треба було мітли взяти, — притискаючи до себе сумку, Тетянка майже із ненавистю зиркнула вниз, на квадратики кольорової плитки біля паркану. Зазвичай ця плитка їй подобалась… — Злетіли б.

— Ну звісно, а потім в автобус із ними пхатися? На місці купимо, — твердо сказала Ірка й, згрупувавшись, м’яко зістрибнула з паркану. Підошви кросівок стукнулися об плитку. Дівчинка підняла руки, хапаючи скинуту подругою сумку. — Стрибай!

Тетянка зайорзала сідницями по паркану й важко зітхнула. Огорожу навколо сімейного особняка батько й справді звів пристойну. Дівча знову глянуло вниз і зовсім зажурилося.

З-за рогу вулиці вигулькнув Богдан.

— Цікаво, а якщо ми розвернемось і підемо геть, вона там і залишиться? — хлопчак спинився, з інтересом дивлячись на відьмочку, котра боролася зі страхом.

Розуміючи, що противне хлопчисько так і зробить, та ще й Ірку із собою потягне, Тетянка намертво стиснула зуби й стрибнула вниз.

— Ой! — тихо, аби не почули в будинку, зойкнула вона, добряче гепнувшись сідницями об кольорову плитку. — А ви ще питаєте, чому я стрибати боюсь!

— Ти боїшся не тому, що гепаєшся, а гепаєшся тому, що боїшся, — повчально пояснив Богдан.