Розділ «Острів перевертнів»

Бормашина завищала знову. Хазяїн персня розсміявся й усією вагою навалився на Ірку, яка пручалася. Гостре худе коліно уперлося дівчинці в живіт, вдавлюючи її в крісло. Довгі пальці зімкнулися на щелепі, не даючи виплюнути змію. Ірка щосили замолотила кулаками по плечах ворога…

Оглушливий крик пролунав знову. Тепер горлали у великій залі за перегородкою. Причому горлали так, що всі бормашини, жалібно завищавши наостанок, злякано стихли, і навіть хазяїн рубінового персня завмер на секунду, продовжуючи міцно втискати безпомічну Ірку в крісло.

— Ви що наробили?!! — у скаженому базарному вищанні заледве можна було впізнати манірний голосок красуні Люди. — Ви навіщо?.. Навіщо взагалі туди полізли?!!

— Я все приклею! Слово честі! От… зараз… Приклеїмо, як було… — розгублено белькотала молоденька лікарка Варвара Іванівна.

— Приклеїть вона! Дурепа!!! Як таких узагалі в лікарі беруть?!! — верещала Люда.

— Ти як розмовляєш із дорослою людиною?! — гримнула завідувачка, але її голос був трохи розгублений.

— Ця ваша доросла мені страз висвердлила! — Людин крик угвинтився у вуха, досягаючи майже ультразвукової межі.— Триста баксів! Краси-и-ивий такий! Синенький! — вереск стих, наче струмінь фонтана, переливаючись у нестримне дитяче ревіння. — Мені татко більше грошей не да-асть! — схлипувала Люда. — Стра-аз висвердлили! Триста баксів!

— Таких грошей у мене немає! — заметушилася Варвара Іванівна. — Зараз! Я зараз!

Тоненькі підбори злякано й квапливо задріботіли. Випиляні у фанерній перегородці дверцята рвучко прочинилися.

— Вадиме Петровичу, допоможіть! — крикнула Варвара Іванівна, вриваючись у кабінетик. — Що робити? Я — от… — На знятій із бормашини насадці красувався тріснутий синій страз, що намертво прикипів до свердла. — Вадиме Петровичу… — Дівчина зупинилася, розгублено споглядаючи сцену, що постала перед нею: притиснута до крісла Ірка, зверху на ній червоноокий хазяїн персня, укляклий Вадим Петрович і змія, що звивалася біля його ніг…

Рот молоденької лікарки криво поповз убік… Знову гримнув оглушливий крик…

— Змія! А-а-а! Змія! — підбори панічно задріботіли — Варвара Іванівна, круто розвернувшись, кинулася назад.

Змія повела трикутною головою, немов вибираючи між укляклим лікарем і дівчиною, котра тікала, і чимдуж поповзла за втікачкою. Вислизнула за двері. Велика зала нагадувала верескливе, галасливе багатоголосе пекло.

Вадим Петрович оговтався й утрутився в події. Пересувний медичний столик пролетів над хірурговою головою, розсипаючи по підлозі блискучі інструменти, і звалився на голову Ірчиного ворога. Хазяїна персня швиргонуло на підлогу. Дівчинка підхопилася з крісла.

— Тьху! — жива змія й два мокрих від слини ватних тампони полетіли супротивникові в пику.

— А-а! — скажено горлаючи, хазяїн персня схопився за обличчя. Там, куди потрапила Ірчина слина, шкіра над марлевою пов’язкою сповзала, немов під дією кислоти, а під неї було щось зелене, слизьке, лускате…

Ірка кинулася до свого рюкзака. Шкіра, шматок шкіри в банці!

Випроставши руки, ворог кинувся їй навперейми. Наче який регбіст, нахиливши голову вперед, хірург Вадим Петрович метнувся до хазяїна персня й схопив його за поперек. Обидва впали, з гуркотом поваливши на себе пластикову шафу з медикаментами.

Ірка смикнула блискавку рюкзака. Паскудна банка на дні немов гралася з нею в жмурки, ухиляючись від пальців. Ірка витрусила рюкзак на підлогу. Підручники розлетілися на всі боки. Є, попалася! Відьма розпанахала целофановий пакет, зірвала кришку. Гидотний запах гнилі поплив по кімнаті.

Хазяїн персня, котрий вовтузився серед уламків шафи й битих пляшечок, сіпнувся, підняв голову… Палаючий червоний погляд зміїних очей уп’явся в банку, що її тримала в руках Ірка. Хазяїн персня чи то скрикнув, чи то засичав… Гострий лікоть гепнув хірурга по голові. Вадим Петрович обм’як. Хазяїн персня одним рухом здійнявся на ноги.