Розділ «Острів перевертнів»

— У-у-у! — завив Вовкулака. — Знову! Досить! Ану марш звідси, всі печінки прогризли! — штовхаючи дітлахів у спини, він погнав їх до виходу.

Уся трійця миттю опинилася на площадці. За ними глухо хряснули двері.

— Якийсь він смиканий сьогодні, — задумливо сказала Ірка. — Нервовий.

— Нервовий? Мент поганий, от він хто! — припечатала Тетянка й із досадою грюкнула кулаком у броньовані двері.

Немов у відповідь на її стукіт, у глибині квартири щось глухо бахнуло, почувся дзенькіт битого скла, а потім — гуркіт і галас. Стукнувшись лобами, Ірка й Тетянка кинулися до замка. Відразу дві краплі відьминої крові впали в замкову щілину.

— Ой, одна зайва! — скрикнула Тетянка.

Одна крапля й справді виявилася зайвою. Замок задимів і вибухнув! Броньовані двері здригнулися й спалахнули вогнем. На місці замка красувалася здоровенна дірка, начебто туди пальнули із гранатомета. Стулка тихо заскрипіла… І повільно прочинилася. Здавалося, час зупинився. Усього на долю секунди. Але цього вистачило. Вистачило, щоб… цілком розгубитися й не повірити своїм очам.

Кімната нагадувала картину в рамі, моторошну й водночас заворожливу. На задньому плані красувалося вікно з начисто вибитим склом. Дрібні скалки блискучим конфетті засипали меблі й підлогу. На передньому, скорчившись і затуливши голову руками, лежав майор. Над ним, розчепіривши крила й грізно настовбурчивши пір’я, зависла пара здоровенних білих соколів. З їхніх загнутих дзьобів капала кров. Третій сокіл валявся на підлозі із задраними догори скоцюрбленими лапами, наче курка на базарному прилавку. Поруч із ним димів покручений шматок металу, в якому заледве можна було впізнати замок. Соколи в кімнаті й дітлахи у дверях отетеріло дивилися одне на одного. Аж раптом майор, через силу підвівши залите кров’ю обличчя, прохрипів:

— Тікайте звідси! Тікайте!

Німа сцена ожила. Один сокіл, скажено заклекотавши, злетів у повітря. Виставивши скорчені пазурі, він кинувся на дітлахів. Тетянка заверещала й відскочила вбік… А Ірка немов збожеволіла!

— Дичина! Здобич! — закричала вона й, утробно завиваючи, стрибнула назустріч соколові.

— Куди, дурепо, ти ж не перевтілилася! — крикнула їй услід Тетянка, але Ірка її не слухала.

Високо підстрибнувши, вона влучним, безпомилковим рухом схопила птаха за хвіст. Соколині лапи задерлися, він кумедно задригав ними в повітрі, залопотав крильми…

— Пусти його, хортиці взагалі на соколів не полюють! — заволала Тетянка.

Богдан кинувся Ірці на допомогу!

Але дівчинка вже падала на підлогу, стискаючи в руках видерте з пташиного хвоста пір’я. Забувши про Вовкулаку, двоє соколів полетіли на Ірку. Загнуті дзьоби націлилися їй просто в голову. Блискавичним рухом дівчинка закотилася під стіл. Величезні пташині пазурі з розгону встрягли в підлогу, пробиваючи дубовий паркет наскрізь.

Богдан схопив недопиту майором пляшку й запустив її в сокола, який на якусь мить завагався. Той злетів до стелі, пропускаючи снаряд під лапами. Залишаючи за собою доріжку розлитого пива, пляшка покотилася по підлозі. Тетянка швидко вигукнула:

— Три річки течуть: водяна, пивна та смоляна…

Сокіл крутонувся в повітрі й кинувся на Тетянку, зваливши її на підлогу й не даючи договорити закляття.

— Водяна доганяє, пивна навчає…— швидко бубоніла відьмочка.