Розділ «Острів перевертнів»

— Якщо ви всіх на бабки, як нас, накриваєте, то, звісно ж, є що… — прикидаючи на око вартість зробленого у квартирі ремонту, відповіла Тетянка.

— Тільки без натяків мені! — перебив її майор.

— А навіщо ви його складали? — продовжувала напосідати Тетянка.

— У цивілізованих країнах людина заледве не з пологового будинку заповіт уже має,— спробував викрутитись майор. — Щоб знати, кому в разі чого невикористані памперси дістануться!

— Так то ж у цивілізованих! А наша людина за заповіт береться, якщо боїться чогось! Ви ж наша людина чи американський шпигун?

— Наш я, наш, хоча й не увесь час людина, — огризнувся майор. — Відчепилася б ти від мене, га? Він тобі сильно потрібен, мій заповіт?

— Мені потрібно, аби ви сказали, що Ірці на Хортиці робити! — випалила Тетянка.

Майор похлинувся пивом:

— Ні, з вами й не вип’єш спокійно! — він поставив пляшку. — Ти як здогадалася про Хортицю? — перевів він погляд на Ірку. На його обличчі промайнула задума… — Що, твій сказав? — непевно припустив він. — Ти з ним усе-таки… контактуєш?

Ірка вже хотіла вкотре поцікавитися, який такий «твій», але відразу стулила рота й відповіла майорові абсолютно порожнім поглядом.

— Якщо він сам твоїм перевтіленням не займається, то чому ви до мене причепилися?! — майже проскиглив Вовкулака. — Ну поясни ти йому! Я його дуже поважаю, ну чесно — дуже! І стародавні звичаї я теж поважаю! Але ж не настільки!!! — вигукнув майор. Раптом його лице посвітлішало. — До речі, а про час, про час він що, забув? День потрібен підходящий!

Ірка з Тетянкою швидко перезирнулися. Богдан мав рацію.

— Якби ти раніше почала, до двадцять другого червня, я б тебе, слово честі, сам звозив! — нервово продовжував майор.

— Не зрозуміла! — обурилася Тетянка. — Ірка що — Гітлер, по-вашому? Вона що, війну збирається починати, що їй обов’язково двадцять друге червня знадобилося?

— А тобі й не треба розуміти! Сидіть спокійно й чекайте грудня! Не здумайте сунутися на острів зараз! Це небезпечно! Смертельно небезпечно!

І знову в словах Ментівського Вовкулаки вчулася моторошна туга, яка роз’їдала душу. Застиглим поглядом він уп’явся в темряву за вікном. Ірка відчула, як кімната сповнюється тривогою, страхом, болісним очікуванням. Майор рвучко струснув головою, начебто проганяючи сумні думки, і рішуче оголосив:

— Та й не вийде зараз нічого, повір мені! І взагалі, давайте вже закінчимо цю марну розмову! — він підвівся. — Вечір, на вулиці темно, а я вас провести не зможу, роботи багато. Тож ідіть швиденько додому, дітки, а то ще хтось скривдить.

— Хотіла б я знати, хто ризикне скривдити відьом? — зарозуміло поцікавилася Тетянка.

— На вас не написано, хто ви такі,— слушно заперечив майор. — І я тобі вже колись казав: ваше чаклунство для бійки не годиться. Поки ви заклинання сплетете, вас сто разів прибити можна.

— От якби Ірка була справжнім перевертнем… — почала Тетянка.