Розділ «Острів перевертнів»

— Я… — знову насилу вичавила із себе Тетянка, розглядаючи свого двійника.

У погляді «Відьма Тетянки» промайнуло виразне полегшення. Вона випустила Тетянчині руки й несподівано сварливим тоном сказала:

— Та ні ж бо! Це — я! — вона тицьнула себе пальцем у груди. — А це — ти! Ну нарешті! — Програма войовниче взяла руки в боки. — Що ти зі мною зробила? У тебе совість є? Ти ж мене від себе як слід не відокремила! І випустила в мережу розумово відсталою калікою! Усі тридцять три задоволення неповної інсталяції: канали зв’язку нікуди не годяться, спілкуватися нормально не можу, інформація урізана, а по мережах наче шкутильгаю — самі сльози! Мене програмісти іващенківської корпорації ледь не прибили, сама не знаю, як звідти утекла! Тебе ледь виловити змогла, а ти ще й інсталяцію завершувати не хотіла, істеричко нещасна! Ти що, й справді гадала, що я з тобою місцями поміняюсь? Віддам тобі цілий величезний Інтернет, а сама застрягну в цій твоїй програмі «школа-будинок-школа»?

— У мене ще й канікули бувають, — образилась Тетянка.

Її цифрова копія зиркнула на неї, як на безнадійно хвору.

— Сама така! — враз почала відбиватися справжня Тетянка. — Ти від мене лише кілька секунд назад повністю відокремилась! А то кричала «я», мовляв, це «я»!

— Але ж відокремилась, — примирливо сказала «Відьма Тетянка». — Хоч ти й боягузка, але все одно спасибі тобі. Що інсталювала мене, і взагалі.— Вона задоволено потягнулася. — Ох, тепер я нарешті відірвуся! — Програма роззирнулася навсібіч. — Що тут у тебе? Ага, пригадую, ця інформація в нас спільна! Ірка не може стати нормальним перевертнем! Зараз розберемося — І вона ластівкою пурхнула точнісінько в середину озера-штабеля документів про перевертнів.

Перебуваючи в легкому шоці від свого двійника, Тетянка поглядала, як відібрана інформація починає перетікати, здійматися й осідати, немов сніговий замет, усередині якого ворушиться ведмідь, котрий раптово прокинувся посеред зимової сплячки. Потім «замет» розпався на дві частини, а із середини, пирхаючи, наче після справжнього купання, вибралась «Відьма Тетянка».

— Цілий вагон дурні, і нічого підходящого, — поскаржилась вона.

Тетянка кивнула, погоджуючись.

— Але дещо я все-таки знайшла! — гордо сказала програма. — Без мене ти б ніколи в житті не впоралась! В одному-єдиному тексті є одна-єдина фраза: «…захотівши звіриного вигляду, увійшли вони в Протолчу й Гілею, щоб принести страшну жертву поганському ідолові».

— А ці самі Протолча й Гілея, вони що, десь тут поруч? — геть заплуталася Тетянка.

— А я звідки знаю? — знизала плечима її копія. — Скажи спасибі, що хоч це знайшла. Ну то що, я піду? — Вона невпевнено зиркнула на Тетянку. — Хочу по мережах нормально полазити, бо я ще толком ніде й не була. То від програмістів із їхніми антивірусниками тікала, то тебе шукала.

— Іди, — так само невпевнено відповіла Тетянка.

Тепер, коли страх зник, їй чомусь до сліз було шкода розлучатися зі своєю копією. Немовби це була її найкраща подружка.

Озираючись через плече, програма почимчикувала геть. Але раптом круто розвернулася й гайнула назад до Тетянки — так само, як Тетянка нещодавно бігла до неї.

— Ти до мене заходь! — проторохтіла вона. — Обов’язково! Якщо інформація якась потрібна або просто по Інтернету разом повештаємся. Заразом і розкажеш… Про Ірку і… Про матусю з татком, — копія опустила очі.— Мені, звісно, тут більше подобається, але все-таки цікаво, як вони там! — І вона знову подалася геть.

— А як я до тебе зайду?! — крикнула їй услід Тетянка.

— Як звичайно, — озирнувшись на бігу, мовила копія.

Тетянка дивилася, як постать «Відьми Тетянки» стає дедалі меншою й меншою і нарешті зникає в мереживах інформаційних потоків. Вона підібрала клавіатуру й натисла клавішу «Esc».