Розділ «Острів перевертнів»

Дівча відчайдушно закліпало, намагаючись розігнати туман, що стояв перед очима. У вухах лунало тонке обурене пищання. За мить вона зрозуміла, що лежить фізіономією на клавіатурі, притулившись щокою до клавіші пробіл. Тетянка підвела голову й важко відштовхнулася від стола. Пищання стихло. За вікном починав поволі жевріти світанок. Дівча сиділо в глибокому кріслі в кабінеті свого батька, уп’явшись в екран комп’ютера.

— Нічого собі,— пробелькотіла Тетянка. — Мені це привиділося, чи як?

І миттю зрозуміла: «чи як» — посеред таблиці програмних файлів гордо красувався новенький, щойно інстальований «WitchTetianka.exe».

— Отже заходити, — кивнула Тетянка. — Зайду. Тільки не зараз.

Вона намірилася закрити підключення до Інтернету. Треба поспішати, мама ось-ось прокинеться.

— Щодо «ідола поганського», то тут усе більш-менш зрозуміло. Так у церковних книжках називали давніх слов’янських богів, — бубоніло дівча. — А де ж його знайти, невже відразу в двох місцях, і в Протолчі й у Гілеї? І потрапити в них треба одночасно… Як же таке може бути? — Тетянка замислилась, зиркнула на годинника й прислухалась до тиші будинку. — Гаразд, спробую. Там того діла — на дві хвилини, може, хоч дізнаюся, що воно таке — ці Протолча й Гілея.

Вона заклацала мишкою, підключаючись до величезного словника «Фактмонстер». Відкрилося віконце, Тетянка набрала в ньому: «Протолча». І вже за мить перед нею була відповідь. Дівчинка прочитала, і її обличчя набрало дивного виразу. Вона швидко настукала на клавіатурі: «Гілея». На екрані спалахнули рядки пояснення.

Тетянка тихесенько хрокнула… і знову тицьнулась фізіономією в клавіатуру, зайшовшись від нестримного реготу.

— Ой, дурепа! — бубоніла вона крізь сміх. — Яка ж я дурепа!

На екрані світилися написи:

«Протолча — давньослов’янське поселення. Було розташоване на території сучасного міста Запоріжжя, на острові Хортиця».

«Гілея (у перекладі з давньогрецької — Лісова країна). Місце побачень античного героя Геракла (у скіфів — Таргітая) й богині Табіті, напівжінки-напівзмії, внаслідок чого народився Скіф, міфологічний пращур народу скіфів. Імовірне місцезнаходження Гілеї — острів Хортиця».

Розділ 4

Хазяїн персня атакує

Темрява за вікном світлішала, стаючи блакитнувато-сірою. Ірка позіхнула, втомлено потерла очі й безнадійно вп’ялася в книжково-паперовий завал на столі. Якби вона так само наполегливо займалася звичайними уроками, то запросто могла б посісти перше місце в передачі «Найрозумніший». І користі б із цього було більше. У бабусиному зошиті із замовляннями й старих чаклунських книгах вона знайшла купу рецептів — як відьмі на короткий час обернутися на різні корисні й не дуже корисні предмети, а також на цілий зоопарк усіляких тварин. Але там не було жодного слова про те, що робити цій самій відьмі, якщо вона на додаток виявилася ще й перевертнем, нездатним упоратись із власними перевтіленнями. Та й узагалі про перевертнів ішлося дуже мало, більше було про вовків. Перевертні-птахи згадувалися мимохідь, навіть у казках інформації було більше.

Ірка взяла зі столу потріпану книжку, яку читала ще тоді, коли була маленькою. Тут бодай сказано, що в птахів зовсім інша методика перевтілення. Ніяких тобі стрибків через ніж, вони просто із усієї сили гепаються на землю.

Для земноводних і плазуючих перевертнів, тобто царівен-жаб і змій-дівиць, такий спосіб теж цілком згодиться. То, може, він і для собак підійде? Ірка із сумнівом глянула на дерев’яну підлогу. Цікаво, що, просто ось так гепнутися, і все? Усілякі там фіністи — ясні соколи, здається, в польоті, з розгону — схоже, щоб удар сильнішим виходив. То що, може, з шафи стрибнути?

Ірка зіщулилась. Боляче, мабуть, буде, і невідомо, чи подіє.

Про перевертнів-собак зовсім нічого нема, наче їх узагалі не існує — навіть прикро! Щоправда, один надзвичайно крутий пес усе-таки знайшовся. По-перше, він мав крила й літав. По-друге, виявився ні мало ні багато — давньослов’янським богом, і не простим, місцевим, а зі Сходу. Там він теж був богом. Напрочуд гарний: сильний, із благородною мордою й геть заворожливими очима! І крила на собачому тілі виглядали чомусь на диво доречно.

Ірці крилатий пес Сімаргл страшенно сподобався. Схоже, покійна бабуся теж від нього фанатіла. На обкладинці зошита із замовляннями, у куточках сторінок Ірка знайшла безліч найрізноманітніших зображень Сімаргла. Мабуть, бабуся часто дивилася на нього й замислено малювала на полях кружечки. Ірка глянула уважніше. Кружечки були двох видів. Або неправильна вісімка з двох кілець, що накладаються одне на одне. Або щось схоже на бублик із виїденим шматочком, або на літеру «З», усередині якої був іще один, маленький, кружечок. Вісімка-бублик, вісімка-бублик.