Розділ «Чаклунство за наймом»

— Он його піджак за дверима висить, — швидко відповів Іващенко. — Ми нещодавно саме над проектом працювали, він його зняв, а забрати й забув.

— А ми комп’ютер розпитували, — тихо пробелькотіла Ірка. — Добре, тепер він нам знадобиться. — Дівчина зняла піджак із вішака. Потім винувато зиркнула на Тетянку. — Але без вовкулак нам усе одно не впоратися.

Тетянка гордо повела плечем:

— Ну якщо ти так кажеш… Гаразд, нехай майор буде на паях.

— Ти що, не розчула, відьмо? — гаркнув майор. — Вона сказала «без вовкулак». Скільки тобі наших потрібно, сестричко?

— А скільки є?

— Зі мною — семеро. Сини й племінники, — швидко відповів майор.

— Ну нічого собі! — закричала Тетянка. — На одного старого дядька із сім’єю вовкулак полювати? І кожен, мабуть, грошиків урвати захоче? — Обурилася дівчинка.

— А ти як гадала? Часи такі. Тепер навіть вовки безкоштовно не кусають! — підтвердив її здогад майор.

— Та за такі гроші я сама кого хочеш покусаю.

— Мені не треба, щоб вони кусали. Принаймні зараз, — спробувала пояснити Ірка. — Мені треба… як би це сказати… щось на зразок вовчого радара. Будинок величезний, а якщо компаньйон і справді наробив у ньому ходів, як черв’як у яблуці, то, коли я його назовні виганяти почну, він же де завгодно вистрибнути може. А нас зовсім мало!

— Нічого нас не мало, — впиралася Тетянка. — Цілком достатньо. Сядемо з тобою на мітли й будемо патрулювати по коридорах.

Ірка похитала головою:

— Треба, щоб вовки його зачули й перехопили.

— Гаразд, гаразд! — скинула долоні Тетянка. — Одного відсотка від п’ятисот тисяч їм вистачить? А що, п’ять штук баксів — нормально за одну ніч роботи.

— І де ж такі діти нахабні беруться? — і собі гаркнув вовкулака. — А сама за п’ять тисяч побігати не хочеш?

Ірка відчула, що знову закипає. І взагалі, відтоді, як вона зв’язалася з цим бізнесом, злість не полишала її ні на хвилину. Особливо дратувала Тетянка. Схопити б її як слід за шкірку, та як трухонути… Адже хто ватажок у цій зграї, врешті-решт?

Ірка злякано смикнулась, бо навколо неї знову зникли кольори, проте повернулися звуки й запахи. Вона швидко зиркнула на свої руки й про всяк випадок стисла їх, сховавши великий палець усередину кулака. Міцно стисла губи й, не розтискаючи їх, промукала:

— Пи…пиніть дегайно!

Облишивши торгуватись, Тетянка й майор витріщилися на Ірку: