Розділ «Чаклунство за наймом»

— Де перебудовував? — швидко перепитав майор.

— Та по всьому будинку! Бзик у нього такий був! Я в це не втручався, у мене й так справ вистачало!

— І що, ці зміни ніде не відзначалися? — насторожено поцікавився майор.

— У комп’ютері є план з усіма позначками, — заклацав мишкою Іващенко. — Дивно, — мовив раптом він, — план зник.

Усі уважно глянули на Серьогу.

— А що таке, — не вагаючись, знизав плечем хлопець. — Мені наказали план торохнути, я й торохнув. Він сказав, що планчик застарів, що новий буде.

— А що ти ще торохнув? — стомлено перепитав Іващенко.

Серьога так пильно вдивлявся в стіл, наче знайшов там щось напрочуд цікаве. І мовчав так завзято, що всі зрозуміли — він нічого не скаже.

Майор обережно взяв Серьогу за вухо:

— Колися, самородку, — ніжно попрохав він і трохи стис пальці.

Серьога відчув на вусі вже знайомий дряпучий дотик.

— Тільки не треба мене знову дряпати! Я ні в чому не винен! Він сказав — що це для жарту, я й зробив для жарту!

— Та ти скажи, нарешті, що ти зробив, — не витримав Іващенко.

— Ну, камери заново налаштував! Аби вони вдень по-звичайному знімали, а вночі зі старої касети увесь час одне й те саме переписували. А що тут такого, все одно вночі нічого не відбувається!

— Так, — важко сказав майор. — Усе зовсім просто. Вранці виїхав звідси до аеропорту — неначе змився, а ввечері взяв і повернувся. Ось вона, «вечірня доріжка»! Ось вона, «своя домівка»! Універсальний ключ має, дочекався, коли охоронець відійде…

— Так він завжди на місці! — закричав Іващенко.

Дітлахи дружно гмукнули, згадавши, як охоронець полишив свій пост, аби продемонструвати Богданові всі принади колекції зброї.

— Це не компаньйон ваш розумний. Це я дебіл, — не звертаючи уваги на бізнесмена, продовжував белькотіти майор. — Ще й дивувався, кретин безнюхий: час минає, а слід нашого втікача в будинку свіженьким лишається, не вивітрюється. Звісно, не вивітрюється, він же його поновлює! Уночі по коридорах гуляє…

— Тобто як, гуляє? — страшним шепотом перепитав Іващенко. — Ви що, хочете сказати, мій зниклий компаньйон… ТУТ? — Він обвів поглядом стіни кабінету, немовби сподівався прямо крізь кладку, штукатурку й гіпсокартон побачити принишклого втікача.

— Я точно вам кажу, тут ховається, мерзотник! — майор збуджено походжав туди-сюди кабінетом. — Збудував собі укриття…