Розділ «Чаклунство за наймом»

Ірка раптом злякалася, та так сильно, що її спина враз змокріла від страху. Що… що Тетянка має на увазі? Кого ще, окрім перевертня, не потрібно на щось обертати?

— Ти, Богданчику, в нас теж, з якого боку не глянь, — натуральний дуб, — пояснила Тетянка.

Ірка раптом голосно видихнула. Виявилося, що, чекаючи на Тетянчині слова, вона не дихала — аж так злякалася. Стривайте, так злякалася, що аж не дихала? А чого вона, власне, злякалася?

— Виходить, по-твоєму, побачивши людей, компаньйон нізащо не вийде? — не зважаючи на Ірчині переживання, продовжувала виступати Тетянка. — А якщо побачить, що коридорами вештаються тварини — коні там, корови, вовк бігає,— то відразу й вискочить?

— Коровою будеш ти, — пробелькотів Богдан ледь чутно. І голосно додав: — То як ми компаньйона виколупувати будемо?

— Хай відьми придумають, а то критикувати всі можуть! — заявив майор. — Я, он, уже всю справу розплутав, а вони сидять! Незрозуміло, за що їм платять…

Тетянка спідлоба зиркнула на майора й виразно загарчала. Та так, що Вовкулака здригнувся й злякано глянув на дівча:

— Ти що, теж?..

— Я вам покажу «теж». Це ви тут «теж». А ми справу розкрутили! Ірка, он, своїми картами цього недоумка викрила!

— Чого відразу недоумка! — образився Серьога. — Чула, дядечко сказав, що я талант!

Але Тетянка вже неслася повним ходом далі:

— Хто вам ворожив? До речі, а слід? Той, уривчастий, що вів від входу назад до будинку? Ірка вас у нього ледь носом не тицяла. А ви? Який зворотний слід, немає ніякого сліду…

Вовкулака зніяковів:

— Щодо сліду — це правда, що тут скажеш.

І як я його не помітив? Може, там якась хімія? Але ж ти його взяла! І молодець. Молодий нюх робить дива.

— Нема в мене ніякого нюху, — розізлилася Ірка.

— А дива є,— перехопила ініціативу її подруга. — Ви професіонал і здогадалися класно. Ми, звісно, грошима поділимось. Трішечки, — уточнила білява відьма. — Але якщо хтось і може розкрутити справу до кінця, то тільки ми з Іркою. Ірко, скажи ж їм! — Тетянка переможно зиркнула на подругу. І решта присутніх, навіть Серьога, очікувально глянули на Ірку, немовби вона зараз, цієї ж миті все придумає, все дізнається й доведе справу до успішного завершення.

«Ох, скажу! — у паніці думала Ірка. — Ох сказону! Тобі, Тетяночко! Хай тільки поруч зайвих вух не буде!» Вона розгублено смикала манжет сорочки. Підгортала-відгортала, знову підгортала. У голові було порожньо, жодної думки. Відьмочка лише безтямно дивилася, як манжет згорається в трубочку, а потім знову розгортається. І раптом її щось неначе вкололо, і зрозуміла, чітка схема, накреслена бабусиною рукою в заповітному зошиті, постала в неї перед очима. Дівча підвелося й почало вивертати всі свої кишені: на джинсах, на сорочці. Потім воно глянуло на обвислу підкладку, нитки, що стирчали зі швів, і стало запихати кишені назад.

— Нам теж так зробити? — обережно поцікавився Іващенко.

— Вам не треба, — похитала головою Ірка. — Якийсь одяг вашого компаньйона тут лишився?