Розділ «Чаклунство за наймом»

Ірка мимохіть пирснула.

— Не «Відьма Тетянка», а просто Паніковський якийсь! — гаркнув Іващенко. — Мільйон! Аякже! Домовлялися на півмільйона, от ви їх і отримали! — І, круто розвернувшись, він вийшов геть із банку.

Тетянка зробила крок за ним, немовби хотіла наздогнати й усе пояснити. Але крізь скло дверей було видно, як Іващенко застрибнув до свого джипа. Двигун заревів, і машина помчала геть.

Тетянка в розпачі махнула рукою.

— От завжди так із цими дорослими! У чому завгодно готові звинуватити, а нас ніколи не вислухають! — ображено мовила вона.

— А чому ця «Відьма Тетянка» з нього мільйон вимагає? — поцікавилась Ірка.

— Ну-у… — Тетянка зам’ялася. — Коли ми комп’ютер розпитували, я подумала, що ми надто дешево беремо, що можна було б з Іващенка й мільйон зрубати. А що, он скільки ми роботи виконали… — раптом дівча осіклося й пополотніло. До неї, здається, нарешті дійшло. — Стривайте-стривайте! — пошепки мовила вона. — Що ж це виходить? Комп’ютер тоді з мене інформацію зняв, і я тепер у ньому живу? Я?

— Та не треба так нервувати. Ти ж наче як тут стоїш, угоду на п’ятдесят тисяч баксів он зім’яла, а скоро й узагалі порвеш, — спробував заспокоїти Тетянку Богдан. — Мабуть, у них у локальній мережі тепер твоя цифрова копія стоїть. Ох, не заздрю ж я їм!

— Не може бути! — майже простогнала Тетянка. — Це неможливо!

— Аякже, неможливо… — похмуро буркнула Ірка й витягла з кишені зім’ятий аркуш паперу. — Пригадуєш, коли ми замовляння на карти наклали, аби кожен у них побачив свій страх, то я тебе просила записувати, хто чого боїться?

— Звісно, пригадую, — знизала плечима Тетянка. — Я ще Серьожине зізнання записала й тобі дала. Думала, що ти його Іващенку покажеш, а ти — раз! — і до кишені папірця сховала. Я що, щось неправильно там записала?

Вираз Ірчиного обличчя став дуже дивний:

— Та хто його зна, що ти там узагалі записала, — пробелькотіла вона і, секунду повагавшись, тицьнула записку під носа подрузі.

Тетянка здивовано дивилася на аркуш, списаний, безсумнівно, її власним почерком: «01100 010011110100111101010101111001».

— Що це таке? — отетеріло спитала вона.

— Коли не помиляюсь, це двійковий комп’ютерний код, — незворушно відповіла Ірка.