Розділ «Чаклунство за наймом»

Ще й досі приголомшений, Іващенко лише хитав головою, неначе його гепнули чимось важким межи очі:

— Міг, — нарешті погодився бізнесмен. — Він у будівельний раж увійшов саме тоді, коли я переговори стосовно цього проекту почав. Заздалегідь готувався, гад!

— Тепер треба тільки вирахувати, де розумник ховається! — і собі глянув на стіни майор.

А Іващенко зненацька спохмурнів:

— Стільки, скільки він перебудовував… Знаєте, він міг не те що одне укриття зробити — а всю корпорацію таємними ходами перекопати. І потім, він же раніше тут директором був! Ремонти робив. Що ж нам тепер, увесь будинок до фундаменту зривати, аби нашого втікача дістати?

— Він уночі гуляти вийде, тут ми його й сходимо! — азартно втрутився в розмову Богдан.

Але майор теж раптом спохмурнів:

— Будемо сподіватись, звісно… Але якщо він не повний ідіот, то, мабуть, здублював собі систему відеоспостереження, і вона йому не стару касету, а справжні коридори показує. А раптом той самий шеф, — майор кивнув на Іващенка, — вночі попрацювати залишиться або програмісти в Інтернеті затримаються. Він тоді зі свого укриття носа не показує, аж доки народ не розійдеться.

Усі знову втупилися в Серьогу.

Той засовався, почервонів і, нарешті, випалив:

— Ну так, так! Зробив я йому пульт! Переносний! Дистанційний! А що…

— Господи! — не дослухавши, простогнав Іващенко. — Ти ж, виявляється, у нас талант! Та якби ти хоч половину своєї винахідливості на роботу витрачав, я б тебе начальником комп’ютерного відділку зробив, за кордон би вчитися послав…

— Що, серйозно? — сторопів Серьога й розгублено закліпав очима.

Але дядько лише в німому благанні звів руки до стелі.

— А давайте ми замаскуємось, — повернувся до справи Богдан. — Хай Ірка з Тетянкою нас на щось обернуть. Компаньйон, нічого не підозрюючи, вийде погуляти…

— А тут на нього бачок від унітаза як стрибне, — закінчила замість нього Тетянка.

— Чому саме бачок? — здивувався Богдан.

— Тому що я тебе обов’язково оберну на бачок, не зможу відмовитись від такого задоволення, — повідомила допитливому воїну відьма. — Нічого з цього не вийде. Людей на предмети можна тільки ненадовго обертати, вони в неживій формі не втримуються — назад у самих себе переходять. Ось труп — будь ласка, на що завгодно.

— А коли на щось живе? — припустив Богдан. — Майору навіть обертатися не доведеться.

— І не тільки майору, — гмукнула Тетянка.