Розділ «Чаклунство за наймом»

— А й справді! — вигукнула Тетянка. — Ірко, спробуй на самого компаньйона поворожити, раптом щось спливе!

— Ти що думаєш, я не пробувала? — засовалась Ірка під благальним, сповненим надії поглядом, який спрямував на неї Іващенко. — Щойно ми сюди прийшли, я на трефового короля розклад зробила. — Ірка щигликом вибила потрібну карту з колоди. З кожною хвилиною вона орудувала бабусиним спадком дедалі впевненіше. — От тільки в картах не було жодного сенсу — суцільна мішанина, немовби й людини такої немає!

Тетянка згадала, як уранці, у цьому ж кабінеті, чекаючи на Іващенка, Ірка й справді раз по раз викладала й одразу ж невдоволено змішувала карти.

— А може, йому не на трефового короля ворожити треба? — поцікавилась вона, старанно згадуючи всі ті дрібниці, які знала про карти.

— Та як це не на трефового? — здивувалась Ірка й кивнула на фотографію компаньйона, що й досі валялася на столі в Іващенка. — Типовий трефовий.

— Так який він вам король! — у розпачі буркнув Іващенко. — Не тягне він на короля!

Тетянка клацнула пальцями.

— Точно! Ірко, пригадуєш, ти йому ворожила, — вона кивнула на бізнесмена. — Тоді під кінець джокер випав, ми ще вирішили, що це і є компаньйон! А якщо він — джокер, то й ворожити треба на джокер.

— На джокер не ворожать, — повчально сказала Ірка. — Це не за правилами.

— Ми що з тобою ніколи правил не порушували! — пирхнула Тетянка. — Спробуй, це ж зовсім не важко!

— Спробуй, дівчинко! — заблагав Іващенко. — Адже гірше не буде!

Ірка із сумнівом похитала головою:

— Але сильно на це не розраховуйте, — пробелькотіла вона й виклала на стіл барвисту карту джокера. Джокера-шахрая, джокера-ошуканця.

Змішавши колоду, відьма почала акуратно розкладати її купками з чотирьох боків карти:

— Що на гадці, що на серці… Це ж треба, виходить! — раптом радісно вигукнула вона, відкриваючи карти. — Знову дорога кільцем — вранці з дому, увечері — назад.

— Та кажу ж вам, нема його вдома! — втрутився майор.

— Чш-ш, — шикнув Іващенко.

— Він дуже страждає… — вела далі Ірка.

— Совість замучила? — тепер уже не витримав сам Іващенко.

— Ні, чекання, — постукала Ірка нігтем по карті.— Сам себе до в’язниці посадив, сам себе на волю не випускає…