Розділ «Чаклунство за наймом»

— Ось ви де! — у двері просунулася Серьогина фізіономія. Звичне роздратування й невдоволення життям на його обличчі миттю змінилося на неймовірний подив, коли він побачив на підлозі пентаграму, Тетянку, яка принишкла біля комп’ютера й Богдана, котрий щосили бився об невидиму стіну. Але подив майже враз поступився місцем переможній міні — його погляд впав на Ірку, в якої замість зап’ястка тепер була комп’ютерна мишка. — Я знав, що в неї з руками щось не те! А ви кажете, прищик!

— Ти! — прогарчав Богдан, припинивши битися об нездоланні грані пентаграми. — Саме ти мені й потрібен! Де у вас рубильник? Або щиток? Ну що-небудь — електрику в цій кімнаті вирубити! Скоріше, а то дівчатка можуть зовсім загинути!

Серьога глянув на Богдана, на дівчаток, а потім на його губах розквітла глузлива посмішка:

— Зовсім-зовсім? Ой як цікаво! — мовив він і розслаблено прихилився до одвірка. — От тільки я не зрозумію, чого б це їм гинути. Може, ти перебільшуєш, га, хлопчику? Я через твої дитячі іграшки світло відключу, а в нас це не схвалюють… Навіщо мені неприємності?

— Так, чого ти хочеш? — крізь стиснуті зуби буркнув Богдан, поглядаючи на знесилених дівчаток. Тетянка, здається, вже взагалі знепритомніла. Ірка ще намагалася боротись, але комп’ютер, що набирав обертів, не звертав на її зусилля жодної уваги.

— Ну-у… — повільно сказав Серьога. — Для початку хай вона, — він показав на Ірку, — визнає, що мене подрала, скалічила й узагалі хотіла вбити! Привселюдно! Свідків я зараз приведу…

Богдан зрозумів, що це кінець! Доки Серьога буде бігати за своїми свідками, чортова машина (Богдан ніколи не довіряв комп’ютерам!) зробить з дівчатками щось страшне! Залишався останній, екстренний спосіб! Не хоче Серьога важіль повернути — от і добре! Зрештою, мало хто може встояти проти гарного клинка! Богдан висмикнув з-за пояса дволезовий кинджал.

Подвійний клинок холодно зблиснув у Серьоги перед очима. Хлопець хрокнув, неначе вдавився. А хлопчисько з кинджалом круто розвернувся на каблуках. Стрибнув до стіни… Відточене до немислимої гостроти лезо з хрускотом увійшло в гіпсокартон і наскрізь прошило перегородку біля розетки. Немов божевільний, Богдан накинувся на стіну. Він рубав її як одержимий, ще й ще. Аж доки не побачив вузол сплетених електродротів.

— Ай!!! — коротко скрикнув хлопчак і з розмаху рубонув кабель.

Зі стіни вихопився яскравий феєрверк іскор! Ударом струму Богдана відкинуло на підлогу, а кинджал відлетів убік.

Зображення на екрані монітора неначе сплющилось, стиснуте пітьмою, і зникло. Тихе гудіння стихло. Комп’ютер згас. Із сусідніх офісів залунали обурено-розчаровані крики співробітників і надривний писк джерел безперебійного живлення.

Розділ 7

Біганина по сліду

— Добре, що в нього руків’я зі шкіряною обпліткою, — пробелькотів Богдан, зводячись. — А то б мені кінець! Уміли ж робити в старовину! — він вдячно погладив почорнілий клинок, але відразу ж відсмикнув руку. Кинджал був іще теплий.

Непритомна Тетянка лежала поруч із комп’ютером. Пальці її руки розпухли й почервоніли. Ірка замислено глянула на свою подряпану руку, уламки пластику, залишки комп'ютерної мишки… Гучно затупотівши, повз них пробіг Богдан. Ірка провела хлопця здивованим поглядом, бо той нісся прямісінько до Тетянки! Підхопивши дівча під руки, він витяг її з пентаграми, притулив до стіни й поплескав по щоках.

— Тань, Танечко, ну ти чого, га? — жалібно белькотів він.

Підхопившись, він кинувся до холодильника в кутку, витяг величезну пляшку мінералки, відкрутив кришку, обдавши шипучим струменем себе й усе навкруги, а потім почав тицяти горлечком пляшки Тетянці в губи. Вода лилася через край, намочивши Тетянчину майку. Дівча раптом сильно закашлялося й відіпхнуло пляшку геть. Та, глухо гепнувши, впала поруч. Вода забулькотіла й полилася через горлечко, підмочуючи Тетянчині джинси, аж дівчина одним стрибком схопилася на ноги:

— Для чого ти мене поливаєш, недоумку, я тобі не квіточка! — закричала вона.

— Це точно! — миттю погодився Богдан. Страдницький вираз ураз злетів із його обличчя. — Квіточки вони легкі, тендітні, не те що дехто! Я, доки тебе допер, думав, що руки пообриваються! Зад від’їла, мабуть, на цілий центнер!

— Та ти… Та я… Та я всього сорок кілограмів важу! — закричала Тетянка.