Розділ «Чаклунство за наймом»

— Кнопки, трішки пилюки… — почала коментувати відьмочка.

— Ну як же ти не бачиш! — урвала її Ірка.

Для неї клавіатура була схожа на багатошарове желе. Згори тоненький-тоненький, такий знайомий прошарок — сама Ірка, її безуспішна спроба за допомогою чаклунства розпитати комп’ютер. Нижче був другий, такий самий тонкий і теж знайомий шар. Ірка точно знала, що він належить Серьозі. Молодший програміст напевне торкався начальникового комп’ютера. А далі — густий, немов кисіль, ішов основний прошарок. Сама не розуміючи чому, Ірка була абсолютно переконана, що це слід зниклого компаньйона. І цей слід був скрізь! Він, неначе скло, вкривав стіл, схожий на товсту подушку, лежав на кріслі, ховався по кутках кабінету, струменів уздовж підвіконня, тягнувся по стінах і зникав під дверима. Він був сильний і свіжий. Ірка закрутилася від збудження, слабко поскиглюючи й чомусь вводячи Тетянку й Богдана в повний ступор.

— Компаньйон! Він тут, тут і там! Він тут скрізь був! І пішов за двері! — уривчасто промовила Ірка.

— Нічого не бачу! — дивлячись на подругу широко розплющеними очима, пробелькотіла Тетянка.

І тут Ірка зрозуміла, що такий виразний слід вона теж не бачить. І не чує. Вона сприймає його якось інакше, хоча зовсім не може збагнути, як саме. Але це не має значення. Головне, що слід усе-таки є, а отже, по ньому можна йти.

— Друзі, не знаю, як я це відчуваю, але наш компаньйон-утікач залишив за собою дуже чіткий слід. Треба подивитися, куди він тягнеться, а раптом хоч щось зрозуміємо, — швидко пояснила Ірка й поспішила до дверей. — Ну, чого поставали, ходімо швидше! — крикнула вона на друзів, котрі трохи завагалися.

— Ти що, і до коридору так вийдеш? — із зніяковілим смішком спитала її Тетянка.

Ірка опустила голову, оцінюючи свій вигляд, а потім зазирнула сама собі через плече.

— Я що, погано вдягнена? — невдоволено поцікавилась вона. — Так би й сказала відразу, коли з дому виходили!

— Ти нормально вдягнена, — переконливо відповіла Тетянка. — Тільки от розумієш… Ти на чотирьох ходиш.

Ірка ще раз уважно оглянула саму себе, почервоніла й швидко підхопилася на ноги.

— Авжеж, звичайно… Чого це я… Якось так… — ніяково забелькотіла вона.

Стояти на двох ногах було незручно, втома й слабкість одразу ж нагадали про себе. Та й слід тягся внизу, біля самісінької підлоги, і, щоб відчути його, доводилося повсякчас нахилятися.

Намагаючись не озиратися на принишклих друзів, Ірка вибралася до коридору. На порозі кабінету слід компаньйона-утікача вже нагадував не желе, а купу сплутаних макаронів. Сплітаючись у густе мереживо, лінії сліду тяглися то з коридору в кабінет, то з кабінету в коридор, і їх було неймовірно багато. Ірка присіла навпочіпки й замислилася. Нарешті дівчинка збагнула: деякі з ліній були давніші, вони немов вицвіли й розмилися. А сліди, залишені пізніше, здавалися більш виразними. Ірка обрала серед них найчіткішу лінію — саме вона тяглася з кабінету до коридору. Під Тетянчиним схвильованим поглядом, насилу впоравшись із бажанням знову стати рачки, Ірка рушила слідом за лінією.

Трійця знову кружляла корпорацією. Слід звивався по коридорах, іноді взагалі зникав, але відразу ж поновлювався. Пригнувшись до підлоги, Ірка мчала за цим слідом, а друзі поспішали за нею. Співробітники компанії, які зустрічалися їм на шляху, проводжали нових кур’єрів здивованими поглядами.

Друзі знову вибігли до холу. Слід перетинав його наскрізь, пірнав під турнікет і ховався за ним. Ірку не цікавило те, що відбувається навколо, й вона помчала туди.

— Дівчинко, туди не можна без пропуску! — укотре закричав охоронець. — Та що ж це за діти такі нав’язалися на мою голову!

Турнікет брязнув, ледь не відбивши Ірці носа. Не марнуючи час на пояснення, дівча вихопило з кишені універсальний ключ і на бігу провело ним по замку. Турнікет прочинився. Не відриваючись від сліду, Ірка попрямувала до заскленого виходу.

— А вас не пущу! — у розпачі кричав позаду охоронець. Тетянка щось йому відповідала, але він не припиняв репетувати. — Куди тікаєте? Стирили щось? І подружку свою поверніть! Агов, ти, негайно назад, я твоїх спільників зловив!