Розділ «Чаклунство за наймом»

— Усе, усе, я відключаю! — закричала до смерті налякана Ірка й схопилася за мишку.

Але перш ніж вона встигла клацнути по клавіші, установка раптом завершилася сама собою. Цифри перестали блимати. Комп’ютер, здається, замислився. І в Ірки від жаху перехопило подих. Посеред екрана засвітився напис: «Виявлено новий пристрій». Мишка м’яко прогнулася під Ірчиними пальцями, і дівча побачило, як її долоня повільно, неначе в болото, занурюється в пластик маніпулятора, зливається з ним, і ось уже вона всередині по самий зап’ясток…

— Та що ж це таке! — нестямно завищавши, смикнулась геть Ірка. Дріт напнувся, але мишка тримала міцно, не дозволяючи «пристрою» втекти. — Навіть миша на мене визвірилася!

Ірчин мозок відчув перший легкий дотик чогось стороннього.

Подруги закричали в два голоси.

Гучно грюкнувши об стіну, прочинилися двері.

— Ви що, подуріли?! На всю компанію галасуєте!! — гаркнув Богдан. — Ох, ні фіга собі! Ірко, а що це в тебе на руці?

— Вимкни! — закричала Ірка. — Вимкни його негайно!

— Кого? — отетеріло перепитав Богдан.

— Комп’ютер, ідіоте! Він нас зараз… заінсталює! — вигукнула Тетянка. У неї в голові стався ще один вибух нестерпного болю: її копія відірвалася від оригіналу.

— Не хочу на диск С, не хочу! — заверещала Ірка, побачивши новий напис на моніторі.

Вона почала гарячково гамселити по кнопці відключення… При кожному ударі комп’ютер тихо попискував, але… не відключався.

— Завис! — зраділа Ірка. В її очах зблиснув вогник надії… і відразу ж згас.

Комп’ютер укотре запищав, хрокнув, діловито загув і почав вимагати драйвер для нового пристрою.

Ірка бачила, як Тетянка ще раз безуспішно спробувала вирватись із полону комп’ютерного порту, а потім тихо й безнадійно заплакала. Так плаче цуценя з перебитою лапкою, що через власну дурість потрапило в капкан для величезного вовка-лобаня.

— Та зроби ж щось, Богдане!!! — несамовито закричала Ірка, знову зачувши сторонній дотик до свого мозку. Дівча відчуло, що її зараз знудить, настільки мерзенним видався їй цей обережний дотик.

Оговтавшись, Богдан стрибнув уперед. До розетки, з якої стирчав комп’ютерний дріт.

Але його стрибок спинила невидима перешкода, об яку Богдан вдарився всім тілом. Тетянка знесилено заплющила очі й упала біля комп’ютера на коліна.

— Пентаграма! — ледь чутно прохрипіла вона. — Доки діють чари… Вона нікого в себе не впустить!

Біля самісінького краю накресленого червоним маркером п’ятикутника бився в прозору стіну Богдан, щосили намагаючись дістатися до комп’ютерного шнура.