Розділ «Чаклунство за наймом»

Ірка насупилась, намагаючись згадати. А й справді, таке замовляння було, але яка з нього користь? Адже їм гроші треба знайти, а не з’ясувати, якою людиною був компаньйон. І так зрозуміло — дуже підступний типчик!

— Як же ти не розумієш! Речі знають дуже багато про людей! Не тільки про те, що вони роблять, але й про те, що вони замислили! Якщо вдало підібрати річ, таку, щоб людина нею часто користалася, можна легко дізнатися про її плани! Як пощастить — то ми з’ясуємо, де він збирався сховатися після крадіжки!

— Тоді нам потрібен його капелюх, адже він найближче до голови! — пробелькотіла Ірка. А голова в Тетянки все-таки варить, ця ідея цілком могла спрацювати!

Ірка зацікавлено роззирнулася навсібіч, думаючи, що б іще таке могло підійти для замовляння. На відміну від кабінету Іващенка, тут не було жодних антикварних штучок, усе взагалі було просто й порожньо.

Робочий стіл, незмінний комп’ютер, пластикові стелажі з папками та пара крісел. Жодних дрібничок, фотографій у рамочках, особистих речей.

— Або він усе сховав перед втечею, — гмукнула Ірка, — або ж був дуже дивною людиною.

— Нічого підходящого! — відгукнулася Тетянка. — Така класна ідея пропадає!

— Чому ж це пропадає? Однією річчю він точно часто користався, — й Ірка кивнула на цю саму річ.

— Комп’ютер? Ти пропонуєш розпитати його комп? Та ти що? Жодна відьма ніколи не намагалася поговорити з персоналкою! — схоже, Тетянка серйозно злякалася.

Ірка лише знизала плечима:

— Ну то й що? Вони не намагалися, а ми спробуємо. Нам-то точно все одно, ми з тобою це замовляння жодного разу не накладали, то яка різниця, з чого починати? Хай буде комп’ютер. Адже гроші він через комп’ютер переказав, мабуть, через оцей самий. А раптом нам пощастить побачити, куди він їх заховав? Або ж комп’ютер видасть нам новий код. Ну то що, пентаграму креслити будемо?

Покректуючи й повзаючи по підлозі з лінійкою, дівчатка за п’ять хвилин змогли накреслити рівний п’ятикутник. Крейди в столі не знайшлося, тож довелось скористатися яскраво-червоним маркером, і тепер Ірку трохи непокоїла думка, а чи не перепаде їм за зіпсований ламінат. Але замовляння треба було випробувати прямо зараз, негайно, доки сумніви не підточили їхню рішучість. Дівчатка поставили комп’ютер посередині пентаграми.

— Вмикати будемо? — спитала Тетянка.

Ірка замислилася.

— Вимкнений комп’ютер — це не комп’ютер — нарешті вирішила вона. — Будемо.

Вони встромили вилку в розетку, й обидві нерішуче застигли.

— Здається, річ потрібно взяти в руки, — пробелькотіла Ірка. — А що брати, сам комп’ютер, чи монітор? Чи просто мишку взяти?

— Найкраще триматися за з’єднальний порт, — зненацька вирішила Тетянка й тицьнула кінчиками пальців у порожній USB-порт. — А ти давай по-простому, через мишку й екран. Підстрахуєш мене.

— Може, навпаки? — засумнівалася Ірка. — Ти на комп’ютерах краще тямиш.

— Я ж і кажу, — підтвердила Тетянка. — Якщо вийде, я хоч зрозумію, що він мені розповідає. Гаразд, годі зволікати. Робити, так робити.