Розділ «Чаклунство за наймом»

Ірка натиснула кнопку. Комп’ютер тихо загудів, розігріваючись. Обидві відьми схилили голови й дружно забелькотіли:

— На одвірку світленька стоїть, у тій світлоньці тисові столи, а по тих столах гарні речі лежать, а ті речі майстер робив, а ті господарю служили, господаря доглядали, за господарем підглядали…

Екран монітора засвітився. Тетянку неначе з усієї сили смикнули за руку. Вона зойкнула, їй здалося, що задня стінка комп’ютера раптом здригнулася, посунулась… і її пальці легко увійшли в порт з’єднання, немов він саме для них і був призначений; Дівча мимохіть спробувало витягти руку…

— Ірко! — чомусь пошепки гукнула вона. — Мене всередину затягло й не відпускає.

— Напис з’явився, — теж пошепки відповіла Ірка. — «Виявлено новий пристрій».

— Серйозно? — Тетянка перехилилася через монітор і зазирнула в екран. — Здуріти! — вона зиркнула на свої пальці, що буквально вросли в порт.

— Слухай, давай зупинимось! — почала благати Ірка. — Щось мені все це не подобається! Ну його до біса, Іващенка з його мільйонами!

— Його мільйони — будь ласка, а наш відсоток — це вже пробачте, — рішуче відрізала Тетянка. — Працюймо далі.

Вони схилили голови, і речитатив полився знову: «Річ добра, річ гарна, усе мені розкажи, про господаря розповіси, що я хочу знати, що бажаю слухати…».

Комп’ютер загув голосніше, і черговий напис повідомив, що «ведеться тестування нового пристрою». Тетянка знову скрикнула. Її очі лишилися широко розплющеними…

— Ірко, він мене… Він мене тестує!

Тетянка відчувала, як щось зовсім інакше, абсолютно незбагненне зазирає в її голову, як часом із вулиці можна зазирнути в прочинене вікно будинку. А потім це інакше почало гортати її, немов книгу, переглядаючи кожен рядок і щось копіюючи в себе. Одночасно в саму Тетянку почала проникати нова інформація. Але відьмочка не розуміла нічого з того, що їй повідомляв комп’ютер. Інформація пролітала мимо, оминаючи свідомість й усотуючись прямо в пам’ять.

«Потрібно встановити драйвер. Продовжити установку?»

— Тетянко, давай припинимо установку. Тобто, замовляння! — вкотре почала благати Ірка.

— Це ще для чого? Поки що немає жодних проблем, — Тетянка намагалася говорити впевнено, але голос у неї мимоволі тремтів.

— От саме й воно, що поки… — не погодилась Ірка, але подруга не дала їй доказати.

Знову перехилившись через монітор, вона просто стисла Ірчині пальці на мишці, змушуючи її натиснути клавішу. Пальці зімкнулися, стрілка курсору торкнулася кнопки «Далі».

Рамочка з довгою безбарвною смужкою розтягнулася вздовж екрана й почала поступово наливатися синім кольором, а під нею цифри відсотків повільно змінювали одна одну — почалася установка. І тоді Тетянка закричала втретє. Її дикий крик відбився від стін і вихлюпнувся в коридор.

Щось увійшло в її мозок, владно розштовхуючи на всі боки її власні спогади й думки, і по-хазяйськи влаштовуючись у її пам’яті та свідомості. А все, що споконвіку було в ній самій, сумне й радісне, страшне й смішне — її відьмацтво, вічне бажання схуднути, дружба з Іркою, сварки з Богданом, спогади про подорож з батьками на море, — усе неначе подвоїлося, створило свою копію. І ця копія полинула геть, зі страшним болем вириваючись із Тетянчиної свідомості. У її мозку розтягувалися, тоншали і з гучним скляним дзенькотом лускалися з’єднувальні ниточки. Тетянка спробувала втримати свою копію в собі, але те, що тягло її геть, виявилося сильнішим. Копія невблаганно вислизала. Тетянка відчайдушно застогнала:

— Ірко! Ірко!