Розділ без назви (1)

— Про що ти так задумався? — торкнула мене за лікоть Тоня, і я прийшов до тями.

— Та так, згадував, як я востаннє тебе бачив.

— О, це було незабутньо. Ти тихо відкрив двері і, зайшовши до кімнати, мовчки дивився, як я ніби спала.

— Оце так! То, виявляється, ти тоді прикидалася?

— Так, я тоді не спала. Просто лежала і робила вигляд, що сплю, поки ти там сопів під стіною.

— Чому?

— Боялася, що почнеться вечірня розмова. І, можливо, була зла на тебе. Потім ти пішов і я не встигла з тобою попрощатися.

— Так, потім я пішов.

— Я встала — і ця записка на столі. Я одразу зрозуміла, куди ти пішов.

— Хіба я казав тобі, куди піду?

— Ти, певно, сам забув, але за кілька днів перед тим ти прохопився. Казав про якусь подію за його участі. І що ти не зможеш на нього дивитися, тому скоріш за все не підеш. Коли я прочитала твою записку, я одразу зрозуміла, що ти там будеш. У мене було передчуття чогось жахливого. Так воно і сталося…

— І що ти далі робила?

— Я пішла туди.

— До оперного? Ти в той день була там?

— Майже. Я не встигла. Коли я вже була коло опери, то побачила, що приїхала одна міліцейська машина, потім інша. Я одразу подумала про тебе.

— Не помилилась.

— Але я не знала, що саме там сталося — нікого не пускали досередини. Покружляла трохи, потім подзвонила твоїм друзям. Вони, здається, і сказали, що в інеті з’явилась новина про інцидент в оперному. Але напряму тебе не називали, принаймні одразу після інциденту. Розводились про якийсь конфлікт в опері під час урочистостей… у затриманого було знайдено ножа… Потім мені подзвонили.

— З міліції?

— Ні, подружка. Вона була там і бачила. Сказала, що це точно був ти. Уже пізніше — подзвонили з міліції.

— Так, тобі через мене було непереливки…