Розділ без назви (1)

Вона обернулася і глянула на мене, при цьому її обличчя ледь смикнулося, принаймні мені так здалося.

— Нічого такого, за чим варто було б повертатися, — відповіла після секундної мовчанки сухо і ледь іронічно.

— А ти не змінилася, — засміявся я. — Все така ж, з перцем.

Вона нарешті усміхнулася.

— Та й ти не змінився. Принаймні, здатність говорити блискучі та витончені компліменти лишилася при тобі.

— Щось же хороше мало би у мене лишитися.

— Якщо це найкраще з того, що у тебе було, то…

Я підійшов до неї впритул і поцілував у щоку.

— Привіт, Тоню.

На якусь мить вона завмерла. Потім відповіла:

— Привіт і тобі. Якими це вітрами?

— Хотів тебе побачити.

— Дивне бажання. Чого це раптом?

— Хіба я не міг за тобою скучити?

— Ти? Ні. Звичайно, не міг.

— Чому ти так думаєш?

— Я просто реально оцінюю ситуацію. Ти живеш виключно у своєму світі. Де є місце лиш для тебе і твоїх трохи дивних уявлень про життя.

— Ти помиляєшся, Тоню…

— Можливо… Але це вже мене не обходить. То що тобі треба?

— Хотів просто посидіти з тобою, поговорити, можливо випити трохи вина…