Розділ без назви (1)

— Ти колись пройшов через щось подібне?

— Так. Але я не хочу зараз про це говорити…

Грінспен пильно, з-під лоба глянув на мене. І в цей момент Сем сказав:

— Чувак, я радий, що ти з нами. Давай п’ять. — і простягнув мені свою могутню п’ятірню. Справу було зроблено.

— Ти знаєш, Андрію, — після досить затяжної паузи, викликаної, вочевидь, майже допитою третьою пляшкою червоного, промовив Грінспен. — Я ніколи, як певно й інші, не міг до кінця доперти, що ти за людина. Щойно мені здавалося, що знаю тебе, — як дійсність несподівано виявлялась іншою. Але хочу сказати одне. Можливо, це все мінуси моєї минулої роботи, але, Андрію, мені здається, що у тебе типовий вигляд людини, яка взяла якийсь неповертабельний кредит. Повір мені, я таких людей упізнаю серед тисячі…

— Ну не знаю… Можливо, частково так воно і є. Але, зрештою, це тема для окремої розмови. Ти сам знаєш, що іноді бувають кредити, які повернути неможливо.

Грінспен кивнув:

— Я тебе розумію. Справді, давай закриємо цю тему. І, оскільки, як з’ясувалося, всі ми у грі — давайте повернемось до нашої справи.

— До речі, — перервав я його. — А Віка не в курсі того, що ви… тобто ми, замислили?

Грінспен заперечливо похитав головою:

— Ні, не в курсі. І я так розумію, що, наприклад, Сем хоче, аби вона і надалі нічого не знала…

— Так, — кивнув Сем. — Їй краще цього не знати.

— Мудро, — кивнув я.

— Добре, — продовжив Грінспен. — Отже, щодо нашого клієнта. Що і як ми маємо з ним зробити? Які пропозиції?

— Пристрелити, — коротко і спокійно сказав Сем.

Я уважно глянув на нього. Спокій і впевненість Сема, з якими він сказав ці слова, мене реально вразили.

— Пристрелити як собаку, — додав Сем.

— Добре, — кивнув Грінспен. — Це непогана пропозиція. Проте, чи володіємо ми належним досвідом для цього…

— Володіємо, — так само коротко відрубав Семен.

Грінспен затнувся і так само уважно, як я кілька хвилин тому, глянув на Сема і продовжив: