Розділ без назви (1)

Я сфокусував свій погляд на спині Грінспена і розгледів, що його голова була неприродньо відкинута назад. Здається, він ледь чутно хропів.

— Якого милого? — вже значно тихше спитав я. — Чому я прокидаюся в машині? І куди ми їдемо?

— Ну це питання, скоріше, ти мав би задати собі самому, — відповів незворушно Сем. — Або принаймні йому, — тут Сем кивнув у бік Грінспена. — Ви вчора ніяк не могли замовкнути, щось говорили, сперечалися, потім, здається, пішли за добавкою. Я вгадав? Потім ви завалили в будинок, розбудили мене і Віку і почали розказувати, що вам конче необхідно кудись їхати, аби, як сказав Грінспен, віддати якийсь борг. Здається, так він сказав.

— Який борг? Ти про що?

— Ти, справді, нічого не пам’ятаєш?

— Ну так… хіба що уривками.

— Тобі краще знати, але вчора ви про це теревенили, не замовкаючи. Ви з ночі хотіли їхати, проте я вас таки переконав зробити це зранку. Після чого ти пішов у машину спати, бо не хотів пропустити від’їзду, а Грінченко ще вештався по хаті до самого ранку, і оце, коли сіли в машину, його вирубило.

Я почухав голову:

— Так, а куди ми їдемо?

Сем сказав назву якогось населеного пункту, яка мені ні про що не говорила. За його словами, це місце було за кілька сотень кілометрів від нашого дому. І їхати було ще довгенько, що зовсім не тішило, оскільки мене добряче нудило. Зрештою, я попросив Сема зупинитися коло якоїсь придорожньої кафешки, аби принаймні випити кави.

Заклад, біля якого ми зупинилися, розташовувався поряд зі станцією техобслуговування, тому тут було досить велелюдно.

— Я дивлюся наші дороги для декого просто золоте дно, — засміявся Сем, киваючи в бік автомайстерні.

— Для когось золоте дно, а для когось — дорога на той світ, — похмуро додав я.

— Яке життя, такі й дороги, — подав голос Грінспен, що ледь шкандибав за нами.

— Скажи мені краще, за чим і для чого ми їдемо? — обернувся я до нього.

— Я ж тобі вчора все розказав, — знизав плечима Грінспен.

— Так, але я не можу пригадати…

— Ну, звісно, пити після коньяка вино було справді не варто. І я тебе попереджав про це.

— Цього я теж не пам’ятаю.

— А ну годі вам, — втрутився в розмову Сем. — Вам яку каву брати — еспрессо чи американо?